Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
Читать онлайн.| Название | Звичаї нашого народу |
|---|---|
| Автор произведения | Олекса Воропай |
| Жанр | История |
| Серия | |
| Издательство | История |
| Год выпуска | 1958 |
| isbn | 978-966-03-4397-9 |
«Святий понеділку, не сварись на мене, що я п'ю горілку!».[117]
Петра Вериги[118]
На Петра Вериги зима «або поставить, або поломить криги».[119] «На Петра Вериги розбиваються криги».[120]
За народнім віруванням – це останній день зими. На цей день припадає чимало прикмет:
«Якщо напередодні Петра Вериги ніч місячна і на небі видно зорі, літо урожайне буде, а рік – щасливий. Якщо ніч понура, то й рік понурий: неврожай, пошесть на худобу».
«Як мороз у цей день, то літом – спека».
«Якщо дворова птиця – гуси, качки, сидячи на снігу, машуть крильми, ніби пливають, – буде відлига. Те саме, як пси качаються по снігу».
«Як уночі місяць обгородиться хмарами, буде вітер».
«Гайвороння кряче в цей день на метелицю».
В цей день – так уже здавна ведеться – люди розповідають байки про зиму:
«У старих, звісно, все краще було. Вони й зиму вихваляють, колись була, мовляв, сильнішою. Що це, кажуть, за зима!.. Ось колись була зима: птиця на лету мерзла, у скотини хвости відмерзали, а як линуть, бувало, вгору воду, то відразу і замерзне – на землю шматки льоду летять. То була зима!.. А тепер, бачите, як тепло – і не похоже, що зима…».[121]
На Петра Вериги не перуть.
Що ж таке коляда?
Як ми вже зазначали вище, слово «коляда» походить від назви Нового Року у римлян – calendae januariae. Доказом цього може бути хоч би те, що ця назва зустрічається в багатьох (але не в усіх) народів, що в свій час зазнали на собі впливу стародавнього Риму. Наприклад: у французів – chalendes, y румунів – colinda, y чехів, сербів та словаків – koleda, y словінців – kolednica або coleda, у поляків – koleda, у росіян – коледа або коляда, а у нас, українців – коляда.
Але, крім цього, є ще й інші джерела, що кидають світло на походження цього слова. Першим з таких джерел є слов'янська мітологія. Справа в тому, що існує кілька вказівок на Коляду як на поганського бога.
Інокентій Ґізель[122] у своєму творі «Синопсисъ, или краткое собраніе отъ разныхъ лътописцевъ» пише таке: «Коляда шестый идолъ, богъ праздничный, ему же праздникъ велій місяць Декемврій въ 21 день составляху».
У Минеї[123] Дмитра Туптала, в житті св. кн. Володимира теж згадується Коляда як поганський бог зимових свят.
Московський історик Карамзін пише, що 24-го грудня руські язичники (погани) славили Коляду як бога «торжествъ й мира».[124]
Польський мовознавець Л інде в своєму словнику пише, що Коляда – це «ім'я київського божка, який вважався богом свята, як Янус[125] у римлян; в Києві його святкували 24-го грудня з веселощами та розмовами, з чого є ще сліди в іграх, танцях, піснях».[126]
В одному з додатків до «Судебника» від 24-го грудня 1636 року забороняється сходитись на «мирскіе игрища». Мета заборони: «Коледы бы и Овсеня… не кликали».[127]
В околицях Москви в навечір'я Різдва Христового кликали «Коледу й Усень».[128]
Снєгірьов пише, що в москалів коляда – це день перед Різдвом Христовим. Тоді вони
M. Номис, стор. 227.
16-го січня за старим, а 29-го за новим стилем – поклоніння чесним веригам (кайданам) св. апостола Петра.
Мат. до укр. – руськ. етнології. Том III, 1900.
М. Номис, 12.
Записано від Свирида Галушки.
Ґізель Інокентій, укр. історик, народ, в Пруссії, учився в Києві і Львові, чернець і професор Київської академії, 1646 – 56 ігумен братського Микольського манастиря і ректор академії, від 1656 печорський архімандрит. Помер в 1684-му році Див. Укр. 3. Е., т. І, стор. 943.
Четії-Минеї в 1689–1709 pp. опрацював і видав Дмитро Туптало, або Данило Тупталенко (1651–1709), укр. церковний діяч, письменник і проповідник, син київського сотника Сави Туптала. Укр. 3. Е., т. І, стор. 1106.
Карамзинъ, И. Г. Р., т. І, стор. 61.
Słownik języka polskiego przez Samuela Bogumiła Linde, 1856.
Фаминцынтъ Ал. «Божества древнихъ славянъ», 1884, стор. 210.
Сахаровъ. «Сказан. Р. Н.», II, 99.