Пані Боварі. Гюстав Флобер

повністю покінчено і він став лише пройденим етапом творчого шляху письменника. Насправді все було набагато складніше: Флобер переходить до іншої «технології» письма, розробляє «об’єктивний метод», але річ у тім, що в своєму світосприйнятті, в душі він залишається романтиком. Не важко помітити, що його об’єктивність приховує обурення та ненависть до дійсності, до наявного буття, і в тому, з якою гіркотою та зневагою змальовує він «життя кольору плісняви», вловлюється темперамент романтика, своєрідна помста йому за те, що воно постійно насміхається над його потребою, що досить схематично можна означити поняттям ідеального. Звідси його бажання «вимазати XIX століття ненавистю, як індійці вимазують гноєм свої пагоди».

      Як стисло і точно сказав Г. Манн у своєму есеї «Гюстав Флобер і Жорж Санд», «безперервна боротьба з самим собою – ось що постійно супроводжує творчість Флобера. Цей борець за реалізм не любить реальність і ненавидить світ обивателів». Справа в тому, що всупереч його внутрішнім нахилам і бажанням, епоха, в яку він жив і творив, перетворювала романтика на реаліста і навіть натураліста. «Епоха вимагає від нього сучасності, вченості й розважливості. Ці потреби виникають в ньому самому. Його інтелект, розвиваючись, починає ворогувати з його серцем. Прагнучи подолати своє колишнє «я», він оголошує війну всьому тому юнацькому, що в ньому ще лишалося. Але воно виявляється живучим у тих, хто починає своє життя романтиком […]. В сповненій обурення романтиці ми бачимо також і витоки песимізму Флобера».

      Сюжет роману «Пані Боварі» взято із життя, що загалом характерно для реалістичної літератури, котра відмовилася від користування арсеналом «готових сюжетів», до якого широко вдавалася література попередніх епох. За фабульну основу Флобер взяв історію сімейного життя руанського лікаря Ежена Деламара, яку розповів йому друг, пост-парнасець Луї Бульє, не вносячи в цю драматичну історію істотних змін. Але інтерпретує він її вільно, наповняючи глибоким і складним загальнолюдським змістом. Давався роман авторові тяжко, його листи того часу повні скарг на труднощі, що без кінця поставали під час роботи над ним. Коли була написана десь третина твору, Флобер влаштував його читання друзям-літераторам, і ті одноголосно порадили кинути роман, заявивши: «сюжет тебе згубить». І для цього у них були серйозні підстави.

      І річ тут не у фабульній основі сюжету, а в його характері й способі його трактування. Флобер по-новому розумів сюжет, він вважав, що не має сюжетів гарних і поганих, цікавих і нецікавих, все залежить від його розробки, від глибини проникнення в предмет і досконалості його художнього вираження. Він відмовляється від інтригуючої фабули, від будь-яких загострень і перебільшень, від усього, що викликає «зовнішній інтерес» читачів до твору (чим не гребували його попередники, зокрема Бальзак). «Про що завгодно можна написати гарно й можна написати погано», – такого принципу дотримувався Флобер у своїй зрілій творчості.

      В романі «Пані