Привиди серед нас. Ксенія Циганчук

стороннього ока.

      Патрульна повернулася до споглядання вулиці. Люди крокували урізнобіч: дехто поспішав, інші прогулювалися; водії кермували автівками у власних справах. І кожен з цих людей мав плани на сьогодні.

      Навіть після чиєїсь смерті життя триває.

      Хтось помирає, хтось народжується. Хто ти у цьому світі? Ніхто. Один із кількох мільярдів. Помреш – зникнеш. Начеб тебе ніколи не існувало.

      Повз убиральню пройшла ватага людей. Голоси знайомі; до Власти долинуло кілька слів, серед яких вона чітко почула: «Всі зібралися?» та «час їхати». Глипнула на годинник. Отже, направду час рушати.

      Власта втерла сльози, поглянула на себе у дзеркало, оцінюючи, чи може в такому вигляді з’явитися на людях. З люстра на неї дивилося бліде обличчя з почервонілими очима і носом. Світло-карі очі знову по-зрадницьки наповнилися слізьми.

      «Ні, так не піде.»

      Патрульна відкрутила кран і вкотре вмилася прохолодною водою. Знову роздивилася себе у дзеркалі та цього разу суворо наказала заспокоїтися. Вона ж бо поліцейська, не має права розкисати.

      Навіть коли стріляють у твого колегу, а вже через годину ти змушений думати про те, як доставити тіло до рідного міста. Тремтячими руками Власта закрутила кран, важко зітхнула й вийшла із вбиральні міськвідділу.

      Ще за життя Єгор неодноразово повторював: якщо з ним коли-небудь щось станеться – тіло його кремувати.

      – Не хочу гнити під землею і вже тим паче не маю бажання стати кормом комах та хробаків, – пояснював своє рішення слідчий.

      Сьогодні вранці Власта виконала його останню волю.

      Попрощатися з Єгором зібралося чимало колег: за автобусом ритуальних послуг вервечкою вирушило кілька автівок, за ними – ще один автобус. На поминках у кафе Власта вперше у житті побачила батьків Єгора – літніх чоловіка та жінку, на вигляд обом близько сімдесяти. Батько Єгора виявився імпозантним чоловіком. Крім того, він і досі зберіг військову виправку. Про нього Власта багато чула. Усе життя він пропрацював у силових структурах: спершу військовим, потім перейшов до правоохоронних органів, де заслужив собі славу шанованого слідчого. Ба більше: у зрілому віці отримав освіту кримінального психолога, тож до нього частенько зверталися з проханням скласти психологічний портрет злочинців – цей чоловік рідко помилявся. Кілька разів займав друге та третє місце у всеукраїнських змаганнях зі стрільби серед правоохоронців. Три роки тому він вийшов на пенсію. З його незворушного виразу обличчя важко було зрозуміти, чи страждає він через смерть сина. Стосунки з Єгором ніколи не були теплими.

      До нього тулилася струнка літня пані із заплаканим обличчям – мати Єгора. Попри вік вона зберегла надзвичайну жіночність, її чорного кольору костюм виглядав елегантно і водночас стримано, на нігтях Власта помітила акуратний манікюр. Волосся її пофарбоване у яскраво рудий колір. Власта збагнула відразу: саме такий вона мала замолоду. Патрульна мимоволі подумки всміхнулася: Єгор мав достоту