Надходить та година. Джеффри Арчер

зали засідань увійшла суддя Лейн, усі підвелися. Вона вклонилася, перш ніж зайняти своє місце. Емма перевела всю увагу на зачинені двері біля лави присяжних. Довго чекати не довелося, двері відчинилися, і судовий пристав знову завів до зали дванадцятьох осіб. Якийсь час вони шукали свої місця, наступаючи одне одному на ноги, як театрали, що припізнилися. Судовий пристав чекав, поки вони всядуться, перш ніж тричі грюкнути палицею об підлогу й вигукнути:

      – Прошу встати старшину присяжних!

      Той піднявся на всі свої п’ять футів і чотири дюйми зросту й звів погляд на суддю. Її честь Лейн нахилилася вперед і запитала:

      – Ви винесли вердикт, із яким погодилися всі?

      Емма вирішила, що серце вистрибне з її грудей, поки чекала відповіді.

      – Ні, ваша честь.

      – Чи дійшли вирішення з перевагою щонайменше у десять голосів проти двох?

      – Так, ваша честь, – сказав старшина присяжних, – але, на жаль, останньої миті один із нас передумав, тому результат становить дев’ять голосів проти трьох. Не впевнений, що положення зміниться, тому ще раз прошу ваших вказівок, що нам робити далі.

      – Ви вірите в те, що зможете досягти переваги у десять голосів проти двох, якщо я вам дам трохи більше часу?

      – Так, ваша честь, оскільки з одного конкретного питання всі дванадцятеро з нас дійшли згоди.

      – З якого саме?

      – Якби нам дозволили дізнатися зміст листа, який майор Фішер написав пану Трелфорду, ми могли б винести вердикт доволі швидко.

      Погляди всіх присутніх були прикуті до судді, окрім сера Едварда Мейкпіса, який пильно придивлявся до Трелфорда. Той був або досвідченим гравцем у покер, або не хотів, щоб присяжні дізналися, що було в цьому посланні.

      Трелфорд підвівся й потягнувся до своєї внутрішньої кишені, проте виявив, що листа там уже немає. Він зиркнув в інший бік зали й побачив, як усміхається леді Вірджинія.

      Адвокат усміхнувся їй у відповідь.

      Гаррі й Емма Кліфтон

      1970–1971

      1

      Присяжні покинули свої місця.

      Її честь попросила сімох чоловіків і п’ятьох жінок востаннє спробувати домовитися. Суддя Лейн звеліла їм повернутися наступного ранку. Вона вже починала думати, що найвірогідніше присяжні так і не зможуть прийняти якогось рішення. Коли вона встала, усі присутні в судовій залі підвелися й вклонилися. Суддя кивнула у відповідь, але лише після того, як вона вийшла, у залі оновився гомін.

      – Будьте такі ласкаві супроводити мене до мого кабінету, пані Кліфтон, – запропонував Дональд Трелфорд. – Там ми зможемо обговорити зміст листа майора Фішера та чи потрібно його оприлюднювати.

      Емма ствердно кивнула.

      – Я б хотіла, аби до нас приєдналися мій чоловік і брат, якщо це можливо, позаяк знаю, що Себастьян має повернутися до роботи.

      – Певна річ, – погодився Трелфорд, зібрав свої папери і, не кажучи більше ні слова, вивів їх із зали суду та широкими мармуровими сходами спустився на перший поверх.

      Коли гурт вийшов на Стренд, зграя журналістів оточила їх, блимаючи спалахами фотоапаратів, і продовжувала докучати, поки вони повільно пробиралися до канцелярії королівського адвоката.

      Коли вся компанія прибула до «Лінкольнс-Інн», що розташувався на старовинній площі, заповненій охайними міськими будівлями, які насправді були робочими кабінетами адвокатів та їхніх клерків, вони нарешті змогли лишитися самі. Пан Трелфорд повів їх дерев’яними сходами, що безжалісно скрипіли, на останній поверх будинку номер одинадцять, минаючи таблички з іменами, акуратно виведеними чорною фарбою на білосніжних стінах.

      Коли Емма увійшла до кабінету пана Трелфорда, вона з подивом побачила, який він малий, але в «Лінкольнс-Інн» не було великих офісів, навіть у голови канцелярії.

      Коли вони повсідалися, пан Трелфорд поглянув на жінку навпроти себе. Пані Кліфтон виглядала спокійною та врівноваженою, навіть трималася, як стоїк, що рідко траплялося з тими, хто стикався з можливістю зазнати поразки та приниження, якщо… Адвокат відімкнув горішню шухляду свого столу, витягнув звідти теку та передав копії листа майора Фішера пану та пані Кліфтон, а також серу Джайлзу Беррінґтону. Оригінал залишався зачиненим у його сейфі, хоча правник не сумнівався, що леді Вірджинія якимось неймовірним чином таки змогла отримати копію листа, яку він мав при собі в суді.

      Після того як усі вони прочитали послання, написане від руки на бланку Палати громад, Трелфорд твердо заявив:

      – Якщо дозволите мені подати це як доказ у суді, пані Кліфтон, я впевнений, що ми зможемо виграти справу.

      – Про це не може бути й мови, – заперечила Емма, повертаючи свою копію Трелфорду. – Я ніколи не могла б цього допустити, – додала вона з гідністю жінки, яка знала напевне, що це рішення може не лише знищити її, але й забезпечити перемогу її ворогу.

      – Чи дозволите принаймні висловити думку своєму чоловікові та серу Джайлзу?

      Джайлз не став