Галицька сага. Ante bellum. Петро Лущик

поговорити з тобою, коли ти був в селі, але смерть тата, потім Пасха… Всьо сьи закрутило, а ти вже поїхав. Мусила приїхати до Камінки.

      – То що у тебе? – нетерпляче нагадав Андрій.

      Він взагалі-то одразу зрозумів, у чому справа, як тільки побачив Марію. В одну з поїздок до Львова з ним зустрівся Федір Мороз і розповів про дивне прохання, з котрим до нього підійшла наймолодша Білецька. Реакція Андрія була прогнозована.

      – А до чого тут я? – тільки й запитав він.

      – Вона переконана, що ти належиш до ОУН, – пояснив Федір.

      – Але я не належу до ОУН! – заперечив Андрій.

      – Не заводься! Не належиш, то не належиш! Мені до того ніякого діла! Але я мусив пообіцяти Марії розібратися і при змозі поговорити з тобою.

      – Поговорив?

      – Не заводься! – повторив шваґер. – Поговорив.

      – Ну, і що ти скажеш вдові члена ОУН?

      – Нічого їй не скажу. Скажеш ти, коли вона захоче з тобою поговорити.

      Це навіть обурило Андрія.

      – То, може, мені ще пенсію виплачувати з каси «Маслосоюзу»? – їдко поцікавився він.

      – Не заводься! – утретє сказав Мороз. – Ніхто нічого виплачувати не буде. А що сказати безутішній вдові, ми зараз подумаємо…

      Ця розмова відбулася ще півроку тому, і от тільки сьогодні Марія зважилася заговорити про пенсію.

      І Андрій Валько не помилився.

      – Я говорила з Федьком, твоїм шваґром, про мого чоловіка Павла, – почала Марія. – Вже після того як його вбили, мені сказали, що він був в ОУН і саме через то його вбили.

      – Мені шкода, певно, але до чого тут я?

      – Він був в ОУН, і ти є в ОУН! Я хочу, щоб ви платили мені пенсію.

      Андрій ледве не засміявся. Він до останнього не вірив у слова Федора, що Марія підозрює його у причетності до Організації Українських Націоналістів, але тільки що почуте переконало його у протилежному.

      А Марія продовжувала:

      – Я чекала довго, всьо думала, що Федько поможе мені, але коли помер мій тато, прийшла до тебе. І щоб ти знав: я так то не лишу! Якщо мені не будуть платити грошей, то я піду далі.

      Вона не уточнила, куди піде у разі відмови, але Андрій вловив у її голосі погрозу. Тим не менше він вирішив не нариватися.

      – Що ж, скажу чесно: я чекав на тебе! – сказав він. – Федя говорив зі мною про то…

      – Говорив? То чого ти мені не сказав?

      – А що я мав казати? Всьо то, що ти собі навигадувала, то неправда!

      – Що всьо? – не зрозуміла Марія.

      – Всьо! По-перше, я ніколи не був в ОУН! Сама розумієш, що то заборонена організація, поляки за нею ганяютьсьи, а в мене файна робота, нашо мені то?

      – А…

      – А друге, що неправда, то що твій чоловік тоже був в ОУН!

      Марія широко розплющила очі.

      – Та як ти то говориш? В поліції мені сказали, що він націоналіст! – заперечила вона.

      – То тобі в поліції так сказали, бо вони не знали правди. Федя, хоч вже і не в поліції служить, все ж має там зв’язки. Він і повів мені, що твій Павло був не в ОУН, а служив більшовицьким агентом.

      – То неправда! –