Із нової книжки відомого українського письменника Юрія Винничука ви дізнаєтеся про те, як мандрівна Ковбаска упоралася зі злою Відьмою, про ніколи не існуючого пана Таляпса, який любив ходити по калюжах і робити ногами «таляпс, таляпс!», про мешканців мармуляди – Жовтого Марамульда та маленьких Марамульок, а також про пана Зюм-зюма, що нібито мав синє волосся і кучеряві очі й ніяк не міг потрапити до власної хати… А кумедні герої цих веселих казок оживуть завдяки чудовим ілюстраціям художниці Ірини Борисової.
Антологія «Українська модерна проза» представляє майже невідомі твори переважно забутих письменників початку XX сторіччя – Марка Черемшини, Євгена Мандичевського, Василя Пачовського, Івана Липи, Євгенії Ярошинської та багатьох інших. Щоб якнайповніше зазнайомити читачів з працями саме цих, забутих митців, поза увагою залишені хрестоматійні модерністські творіння класиків нашої літератури – Михайла Коцюбинського, Івана Франка, Ольги Кобилянської, Володимира Винниченка. Також обійдено увагою українську модерністську поезію, оскільки вона практично вся вже була опублікована як в окремих авторських збірках, так і в антологіях (зокрема в книгах «Невідоме Розстріляне Відродження» та «Львівська Антологія», які вийшли друком у видавництві «Фоліо»). Переважна більшість оповідань та повістей, які війшли до цієї антології, походить з давніх часописів – «Літературно-Наукового Вістника», «Української Хати», «Ілюстрованої України», «Будучини», «Буковини», «Шляху», «Шляхів Мистецтва» та інших. Завершують книгу спогади Петра Карманського про львівську богему; Галини Журби, Павла Богацького та Клима Поліщука – про київську. Справжнім відкриттям для читачів стане публікація дуже відвертої автобіографічної повісті Клима Поліщука «Світ червоний», де зображені відомі київські поети і прозаїки 1917—1919 років. На жаль, ранній період українського модерну тривав не довго. Перша світова війна внесла свої корективи, а нова доба вимагала вже інших творів.
Родовое поместье разрушено, а бывшая аристократка превращается в жертву. Она проклята и уже не сможет умереть. Довольно быстро выясняется: по сравнению с ее современным положением, смерть была бы отличным выходом. Она пускается в путь, надеясь уйти от безжалостного убийцы. Но дорога меняет даже людей. Что и говорить о бесконечной дороге создания, обреченного на жизнь…
Джозеф Конрад (справжнє ім'я – Юзеф Теодор Конрад Коженьовський; 1857, Бердичів —1924, Англія) – відомий письменник, поляк за походженням, автор захопливих романів про морські пригоди, класик англійської літератури. Він пройшов шлях від юнги до капітана торговельного флоту, добре знав життя й побут моряків і створив правдиві книжки, які ставлять поряд з «Трудівниками моря» Віктора Гюго та «Островом скарбів» Стівенсона. «Олмейрова примха» (1895) – перший роман Конрада, схвально прийнятий літературними критиками. У ньому автор з глибоким психологізмом змалював особисту трагедію людини, яка зневірилася у житті, у своїх найближчих людях, втратила будь-які ілюзії і врешті-решт загинула. В основу оповідання «Аванпост прогресу» (1896) лягла подорож до Бельгійського Конго, зокрема, плавання до верхів'їв Конго, однієї з найве-личніших річок Африки. Повість «Кінець неволі» (1902) належить до так званого «епосу капітанів». В образі капітана Уоллея Конрад втілив ідею особливого морського братерства, єдності відповідальних і чесних людей, виплеканих небезпечною морською професією.
Живешь ты своей спокойной жизнью: учишься, потом находишь работу. И всё вроде бы хорошо, пока ты не узнаешь тайну своей семьи. Всё меняется кардинально, и виной всему конечно же мужчина, как без этого.
Бедная, бедная импотенция. Она все лечится и лечится. Такое впечатление, что ей это нравится. Поможем ей, читатель? Что, ты не хочешь лечить свою импотенцию?!А ведь придется.Сенсационные и очень эффективные методы лечения импотенции. Импотенция это не смертельно. Ты сначала помучаешься. Ишь чего захотел. Умереть? А кто за тебя от импотенции будет мучиться?Время лечить свою импотенцию и время мучиться от импотенции. Время надеяться и время потерять все надежды. И опять жить. Опять страдать.Лучшее лекарство от импотенции это кастрация.Содержит нецензурную брань.