«Словарь имен собственных» – один из самых необычных романов блистательной Амели Нотомб. Состязаясь в построении сюжета с великим мэтром театра абсурда Эженом Ионеско, Нотомб помещает и себя в пространство стилизованного кошмара, как бы призывая читателя не все сочиненное ею понимать буквально. Девочка, носящая редкое и труднопроизносимое имя – Плектруда, появляется на свет при весьма печальных обстоятельствах: ее девятнадцатилетняя мать за месяц до родов застрелила мужа и, родив ребенка в тюрьме, повесилась. Таково начало книги. Конец ее не менее драматичен. Однако Амели Нотомб умеет все вывернуть наизнанку. В настоящее издание также вошел ее автобиографический роман «Метафизика труб», уже одно название которого интригует читателя. На сей раз Амели отважно решилась рассказать всему миру о своих переживаниях и комплексах, чувствах и мыслях, а также о тех метаморфозах, что происходили с ней в детстве. В романе есть все: изощренный ум, чувство юмора, неожиданные открытия, смешные ситуации и заставляющий улыбнуться финал.
Павло Коробчук – один з найцікавіших письменників молодого покоління, автор п’яти поетичних збірок та одного роману, лауреат багатьох конкурсів та літературних слемів. Його твори перекладено англійською, німецькою, італійською, польською, литовською, білоруською, словацькою, російською мовами. Народився й виріс у Луцьку, мешкає в Києві. «Священна книга гоповідань» – історія життя трьох братів, які потрапляють у парадоксальні кримінальні та вуличні перипетії – викрадання дітей, махінації з нерухомістю, торгівля внутрішніми органами, пограбування банку і товарного поїзда, підробка наукових ступенів, підпал будинку, парламентські вибори, розгін Євромайдану тощо. Ця книжка – своєрідний реквієм за гопниками. Книжка про віднаходження релігійності, про фікцію «своєї землі», про кризу середнього віку, про примирення зі старістю, зрештою – про любов.
Рік тому, коли Видавництво «Фоліо» презентувало на Львівському Форумі Видавців антологію «Україна очима письменників», ми оголосили про наступний проект – антологію «Україна-Європа». Ми жили в зовсім іншій країні, ніж живемо зараз. За цей рік країна пройшла нескінченно довгий шлях – від досить ситої і стабільної авторитарної держави з негативним економічним прогнозом, що поступово віддаляється від усе ще очікуваного європейського шляху, до країни, яка пережила тримісячну мирну революцію з трагічним, але переможним фіналом, втрату частини своєї території, піврічну війну на Сході, яка стала частиною плати за те, що народ відстояв європейський вектор. Зараз у нас абсолютно інша країна. Й інший народ. Письменники, твори яких увійшли до антології, визначають обличчя нашої літератури. І це обличчя повернуто до Європи. В оповіданнях та уривках з іще не виданих романів – тема європейського минулого та майбутнього України. Тут же і трагічна сучасність – в антології є і складні міжнаціональні стосунки на території нашої країни, і тема Майдана, і навіть збитий Боїнг.
Євген Положій (нар. 1968 р.) – відомий письменник, журналіст, громадський активіст. Живе в м. Суми. Закінчив філологічний факультет СумДПУ ім. Макаренка; школу головних редакторів IREX U-Media, школу газетних менеджерів IREX U-Media, школу бізнес-тренерів ЗМІ. Працює головним редактором газети «Панорама» (м. Суми). У видавництві «Фоліо» вийшли його твори: «Потяг», «Мері та її аеропорт», «Дядечко на ім’я Бог», «Вежі мовчання», «Юрій Юрійович, улюбленець жінок». Якщо ми закриваємо очі на буденне щоденне вбивство бродячих тварин, то рано чи пізно з такою ж легкістю і банальністю люди почнуть вбивати одне одного. Себто так уже і сталося в Україні. «Риб’ячі діти» – це історія білої бродячої суки, яка має безліч імен і одне бажання – врятувати своїх цуценят. Герої книги – Художник, Пацанчик, Краєзнавець, Танцівниця, Священик, Директор Цвинтаря, Мер, Ветеран, Дівчинка, Собаколов – рятують і знищують, відкривають крематорій і знімають кіно, гублять десятиріччя і колекціонують миті, одвічно шукають шпаринку між невблаганними коліщатками часу, балансуючи між плинністю сучасного світу і меморіалами минулого. Зрештою, кожного з них (кожного з нас) настигає свій персональний Снайпер. Ця книжка про людей та країни, що минають.
Справжнє життя газетяра – це суцільна рутина, не завжди приємна. Тільки час від часу в повсякденній багнюці спалахують яскраві епізоди, а створені на їхній основі матеріали здатні вразити читачів та викликати заздрість колег. Проте саме з отакими «діамантами» слід бути вкрай обережним! Наприклад, зв’язавшися з четвіркою борців за справедливість, чиї наміри видаються вкрай шляхетними, можна і помилитися. Тоді настає час згадати, що закони журналістики написані в буквальному розумінні кров’ю тих, хто їх порушував… і подумати, як би самому не перетворитись на чергову криваву плямку в черговому правилі газетярської роботи.
«Детство Иисуса» – шестнадцатый по счету роман Кутзее. Наделавший немало шума еще до выхода в свет, он всерьез озадачил критиков во всем мире. Это роман-наваждение, каждое слово которого настолько многозначно, что автор, по его признанию, предпочел бы издать его «с чистой обложкой и с чистым титулом», чтобы можно было обнаружить заглавие лишь в конце книги. Полная символов, зашифрованных смыслов, аллегорическая сказка о детстве, безусловно, заинтригует читателей.
Ты не поклонница «Скрэббла», любишь фильмы Тима Бёртона и ставишь на repeat песни, разжижающие мозг. И едва ли понимаешь, как тебе повезло. А я – груз с пометкой «не кантовать». И мне нужен план и необходим друг, умеющий задавать неудобные вопросы в лоб. Пусть ты непредсказуема и существуешь только в двух режимах: «голову в песок» или «ноги в руки», – но пока есть ты, есть планы на будущее и возможность жить обычной жизнью. Пока ты здесь, я – самый везучий на свете. «Зак и Мия» – рассказанный в два голоса светлый роман о том, что каждому необходим свой особенный человек. Книга была издана в 12-ти странах и отмечена целым созвездием литературных премий.
Новая трилогия Катрин Панколь – о прекрасных женщинах, которые танцуют свой танец жизни в Нью-Йорке и Париже, Лондоне и Сен-Шалане. Мужчины?.. Они тоже есть. Но правят бал здесь женщины. Пламенные, изобретательные, любящие, они борются за свою судьбу и не хотят сдаваться. Гортензия Кортес жаждет славы, в ней есть дерзость, стиль, энергия, и вдобавок она счастливая обладательница на редкость стервозного характера. В общем, она – совершенство. Гортензия мечтает открыть собственный дом моды и ищет идею для первой коллекции. Но все кругом отвлекают ее: младшая сестра и мать то и дело жалуются на личные неурядицы, а возлюбленный, пианист Гэри, не хочет потакать ее капризам и слишком уж увлеченно репетирует дуэт со страшненькой скрипачкой Калипсо. Оказывается, совсем не просто жить так, как хочется…
Симона де Бовуар – личность неординарная. Философ, писатель, икона феминистского движения, подруга жан-Поля Сартра, с которым ее связывали сложные отношения. «Недоразумение в Москве» расскажет много нового о Бовуар, в том числе о ее взглядах на отношения и семью. Отчаянная феминистка, декларировавшая свободу от семейных уз, возможно, нуждалась в этих узах не меньше любой другой, «обычной» женщины. Итак, Николь и Андре, немолодая супружеская чета, приезжают в советскую Москву. Здесь у Андре живет подруга Маша (у этой героини есть прототип – переводчица Лена Зонина, подруга Сартра). Глядя на Машу, выросшую в стране, где женщины – неизвестно, к счастью или к сожалению, – добились равноправия, Николь вспоминает собственную молодость. Визит в Москву – повод перебрать по эпизодам их супружескую жизнь с Андре, многое переоценить. Но – увы! – время вспять не повернешь, и Николь понимает, что с возрастом так и не преодолела страх перед жизнью, которой боится едва ли не больше смерти, и не стала по-настоящему счастлива.
Эту книгу сравнивают с романами Джозефа Хеллера и Курта Воннегута, отмечая талант автора смешивать иронию, абсурд, тоску и одиночество в таких пропорциях, чтобы создать повествование, которое трогает, увлекает, дает пищу для размышлений. Главный герой, Пол О’Рурк, прекрасный стоматолог, рьяный атеист, фанат бейсбольной команды «Ред Сокс», мизантроп и циник, в один прекрасный день обнаруживает сайт собственной стоматологической клиники. Он никогда ничего подобного не создавал – хотя бы потому, что с Интернетом у него непростые отношения. Дальше – больше. От его имени в Сети появляются разнообразные комментарии религиозного характера о некоем древнем и почти вымершем народе с богатым духовным наследием – ульмах. Что это – над ним смеются? Пытаются вывести его из себя? А может, дарят шанс обрести душевное равновесие?