Дмитро Воронський (нар. 1985 р.) – молодий український автор. У 2008 році закінчив історичний факультет Запорізького національного університету, має ступінь магістра історії. Пише романи та кіносценарії на історичні теми. Мешкає у місті Запоріжжя. «Козак Байда, або Хортицька Січ» – це історичний роман про заснування першої Запорозької Січі на острові Мала Хортиця та її загибель. У творі відображена самовіддана боротьба українського козацтва з турецько-татарською навалою. Червоною стрічкою через весь твір проходить героїчне життя князя Дмитра Вишневецького (Байди), чиє трагічне кохання спонукало його стати на захист українських земель. У романі описуються такі малодосліджені історичні події, як Очаківські походи, перші битви раннього козацтва з ворогами, осада Хортицької Січі, яскраво змальовано життя, побут та вірування українського народу середини XVI століття.
Колись це ім’я було мов бомба, що розірвала львівське поспільство: багато хто не міг повірити, що ця людина, без паспорта і непомічена ГПУ, могла з Соловків – через цілий Союз! – перебратися за кордон… Справжнє прізвище Віталія Юрченка – Юрій Тимофійович Карась-Галинський. Він народився в 1899 р. у селі Текуча Уманського району. Закінчив реальну школу, організував у рідному селі осередок товариства «Просвіта», брав участь в українізації церковного життя. Після поразки УНР залишився вчителювати, викладав українську мову і літературу, навчався в Інституті народної освіти. Активність і популярність сільського вчителя незабаром привернули увагу агентів ГПУ. 31 жовтня 1929 р. його заарештували. Покарання він відбував у Соловецьких таборах, на будівництві залізниці Котлас – Усть-Сисольськ. 28 червня 1930 р. Юрій утік, подолав понад 5 тис. км, перетнув кордон із Польщею та оселився у Львові. У 1931–32 рр. видав спогади «Із записок засланця» у 3 частинах – «Шляхами на Соловки», «Пекло на землі», «В Усевлоні ОГПУ та втеча звідтіль». Юрченко першим у світі описав беззатратну технологію знищення тоталітарним режимом людей у концтаборах. Життя письменника скінчилося трагічно. Під час війни він мав зв’язки з місцевою німецькою комендатурою і помагав українським похідним групам, добуваючи потрібні документи. Існує версія, що восени 1942 року його застрелили якісь озброєні люди. До сьогодні достеменно не відомо, хто це був: українська боївка, яка вірила, що Юрченко польський аґент, польська боївка, що мстилася за його зв’язки з німцями, чи большевицька. Найвірогідніше, вбито Юрченка було 12 або 13 лютого 1943 року совєтськими партизанами за звинуваченням у написанні пасквілів на совєтську владу.
В одному з останніх романів Валентин Чемерис (1936–2016) пише про рязанську княгиню Євпраксію і хана Батия, онука завойовника Чингісхана, воїна і також завойовника… У сімнадцять вона вийде заміж за княжича Федора, через рік народить йому сина, а ще через рік її чоловік на чолі посольства вирушить у ставку Батия. Хан, дізнавшись про незвичайну вроду жони Федора та бажаючи принизити гідність руського князя, зажадав, щоб він привів дружину до його намету. Ображений Федір відмовився і був убитий за наказом Батия. Татари увірвалися в місто, жорстоко розправляючись з мешканцями. Живою мала залишитися лише княгиня Євпраксія – так повелів Батий… Текст подано в авторській редакції
Жінок у житті Тараса Шевченка вистачало, ось тільки щастя вони йому так і не дали: Оксанка, Феодосія, Дуня, Амалія, Анна, Варвара, Агата, Катруся, Марія, Харита, Ликера – це лише ті, чиї імена історія зберегла. Він майже до кожної сватався свого часу – сватався з надією створити сім’ю, народити дітей, жити в хаті над Дніпром, але жодна з них чомусь так і не стала йому вірною дружиною, прирікаючи поета на ще жахливішу самотність. А він і далі залишався бурлакою, як називали в Україні одиноких, неодружених чоловіків, «вічних» парубків, але все одно вірив, що з котроюсь йому нарешті поталанить. Вірив, аж доки насамкінець життя у нього не лишилося сто днів… усе того ж нещасливого кохання… Ось про це і йдеться в останньому романі Валентина Чемериса про Великого Кобзаря. Текст подано в авторській редакції.
В одному з останніх романів Валентин Чемерис (1936–2016) пише про Гетьманщину – так півофіційно називали у Росії в ХVIII столітті Лівобережну Україну разом з Києвом. Після виступу гетьмана Мазепи на боці шведського короля Карла ХІІ Петро І зробив все, аби знищити українське гетьманство. Але через 41 рік воно було відроджене Єлизаветою. Разом зі своїм фаворитом, козацьким сином Олексієм Розумовським (з яким згодом імператриця уклала таємний морганатичний шлюб) вона відвідала Україну. Скориставшись її присутністю в Києві, козацька старшина подала прохання про те, щоб в Україні було обрано гетьмана. За пропозицією Єлизавети, ним став освічений Кирило Розумовський, молодший брат Олексія. І почалося 14-річне правління нового гетьмана, час відносного спокою, економічного зростання та розквіту культури в Україні – золота осінь Гетьманщини…
«Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана» – роман-есей, що складається з кількох повістей, але з однією героїнею – Запорізькою Січчю. Хоч вона й мала кілька місць розташування в різні роки, змінюючи їх за потреби, починаючи з Хортиці – Томаківська, Базавлуцька, Чортомлицька, Підпільненська, або Нова, але це все одно була Січ – з її видатними людьми, хоча б із такими, як Богдан Хмельницький, Петро Калнишевський, Іван Сірко, Антін Головатий. А ще ж козаки-січовики, кожен з яких був вартий булави отамана… Про їхні карколомні пригоди та про незвичайну, незбагненну любов батька Хмеля до Олени, яка так трагічно завершила своє життя, й розповідається в романі Валентина Чемериса.
«Олена вершниця зі списом» – один з останніх романів-есеїв Валентина Чемериса (1936–2016) про українську шляхтянку, незрівнянну княгиню Глинську, яка волею долі у вісімнадцять років стала дружиною великого князя московського Василя III та матір’ю майбутнього царя Івана Грозного. Але прославилася ця перша жінка-правителька Московської Pycі насамперед тим, що здійснила грошову реформу, розпочавши карбувати нові металеві гроші із зображенням вершника зі списом, прозваних копійками. Саме такою, вершницею зі списом, Олена Глинська й увійшла в історію. А ще це розповідь про її таємне кохання до князя Івана, за яке Олені доведеться розплатиться власним життям…
Нова книжка Валентина Чемериса присвячена поетам ХХ століття, імена яких стали символами великої жертовної любові до України, незламності духу, правди й боротьби. Що спонукало Олену Телігу, героїню повісті «Амазонка», вишукану красуню-аристократку, не менш прекрасну поетесу, яку називали новітньою Лесею Українкою, ступити на кривавий шлях боротьби за визволення Батьківщини? Письменник зображує жінку, що вміє і страждати, і радіти, і бути ніжною, але коли перед нею ворог – стає хороброю та незламною. Такою й зустріла Олена свою смерть у горезвісному Бабиному Яру в Києві в лютому1942 року, де її, патріотку, члена ОУН, розстріляли німецькі фашисти. Про трагічну долю чотирьох поетів: Крушельницьких – батька Антона й сина Івана, та Вороних – батька Миколу й сина Марка, про їхнє життя, творчість, любов і загибель під час сталінського «Великого терору» 1930-х років читач дізнається з роману-есе «Київ – Соловки».
Валентин Чемерис (нар. 1936 р.)□– відомий український письменник, автор історичних і фантастичних романів, які вже стали культовими, лауреат багатьох літературних премій. У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Смерть Атея», «Фортеця на Борисфені», «Ольвія», «Генерали Імперії», «Ордер на любов», «Ярославна», «Ваші пальці пахнуть ладаном», «Марина – цариця московська». Але читачі знають Чемериса і як автора оповідань – хронік, казок, легенд,□– у яких він небайдуже та неупереджено розповідає не тільки про минуле, але й про сучасне життя. У цій книжці дорослих і дітей зацікавить погляд автора на події, які відбувалися в різні роки,□– з проекцією на сьогодення. Своєрідна мандрівка Україною разом з письменником стане справжньою екскурсією із захоплюючими краєвидами та цікавими розповідями, якими Валентин Чемерис начебто стверджує, що доля однієї людини, її почуття та думки так само важливі, як доля народів, події, з яких потім твориться історія.
«Рогнеда» – роман-сказання про вродливу та гордовиту полоцьку княжну. Все, здавалося б, обіцяло їй любов, обожнювання і щастя. Але ці надії рухнули водномить, коли красуня Рогнеда опинилася в потоці бурхливих подій та суперництва двох рідних братів – Ярополка і Володимира Святославичів, коли виклично-гордо відмовила Володимиру, ще й назвала його зневажливо «сином рабині». Таких образ Володимир не прощав нікому…