Клуб «Мефісто». Тесс Герритсен

на півдорозі до вмивальника, тримаючи руку на масці.

      – Я мала на увазі не саме лезо, а структуру розрізу, – пояснила Мора. – Йдеться про надрізи, що заглиблюються в одній площині. Тут ми бачимо перший дуже глибокий розріз, що розітнув щитоподібний хрящ і дійшов аж до хребта. Тоді – швидке розчленування між другим та третім хребцями. На це обезголовлення могло піти менше хвилини.

      Йошима з цифровою камерою підійшов ближче, зробив знімки рани в збільшенні. Фронтальний, бічний. Жахіття під усіма кутами.

      – Добре, Джейн, – сказала докторка Айлс. – Подивимось у площині розрізу.

      Вона забрала голову й перевернула її вниз маківкою.

      – Потримайте, будь ласка, ось так.

      Ріццолі краєм ока помітила розрубану плоть та відкриту трахею й різко відвернулася, тримаючи голову наосліп.

      Мора знову піднесла до голови лупу, розглядаючи рану зблизька.

      – Бачу борозни на щитоподібному хрящі. Гадаю, лезо було зазубрене. Зробіть знімки.

      І знову заклацав спуск, Йошима нахилився ближче, знімаючи. «На цих світлинах будуть мої руки, – подумала Джейн. – Ця мить буде збережена в досьє. Її голова, мої руки».

      – Ви сказали… ви сказали, що на стіні була артеріальна кров, – подав голос Фрост.

      Судмедекспертка кивнула.

      – У спальні.

      – Вона була жива.

      – Так.

      – І це… обезголовлення зайняло кілька секунд?

      – З гострим ножем та вмілими руками вбивця цілком міг упоратися за цей час. Хіба що хребет його сповільнив.

      – То вона знала, так? Певно, вона це відчувала.

      – Тут я дуже сумніваюся.

      – Коли тобі відрізають голову, принаймні кілька секунд ти притомний. У «Шоу Арта Белла» розповідали. У нього в студії був якийсь лікар, говорили про гільйотину. Про те, що, коли твоя голова падає в кошик, можеш бути ще живий. Насправді відчувати своє падіння.

      – Це може бути правдою, але…

      – Той лікар сказав, що Марія Стюарт навіть намагалася говорити, коли їй відрубали голову. Вуста ворушилися.

      – Господи, Фросте, – урвала напарника Джейн. – Обов’язково мене ще більше жахати?

      – Це ж можливо, правда? Що жертва відчувала, як відділяється її голова?

      – Імовірність дуже мала, – відповіла Мора. – І я це кажу не для того, щоб вас заспокоїти.

      Вона перевернула голову на столі на бік.

      – Помацайте череп. Ось тут.

      Фрост нажахано витріщився на неї.

      – Ні, все гаразд, це не обов’язково.

      – Ну ж бо. Вдягніть рукавичку й торкніться скроневої кістки. Там шкіру пошкоджено. Я це помітила, тільки коли ми змили кров. Помацайте череп у цьому місці й скажіть, що саме відчуваєте.

      Було помітно, що це останнє, чого хотів би Фрост, та він натягнув рукавичку й неохоче торкнувся пальцями голови.

      – Там, ем, заглибина в кістці.

      – Вдавлений перелом черепа. Його видно на рентгені. – Мора підійшла до негатоскопа й показала на знімок. – На бічному знімку видно, як від точки