Сонцем стань!. Сборник

Читать онлайн.
Название Сонцем стань!
Автор произведения Сборник
Жанр Поэзия
Серия Шкільна бібліотека української та світової літератури
Издательство Поэзия
Год выпуска 2019
isbn 978-966-03-8864-2



Скачать книгу

судились! Вірю в силу духа

      І в день воскресний твойого повстання.

      О, якби хвилю вдать, що слова слуха,

      І слово вдать, що в хвилю ту блаженну

      Вздоровлює й огнем живущим буха!

      О, якби пісню вдать палку, вітхненну,

      Що міліони порива3 з собою,

      Окрилює, веде на путь спасенну!

      Якби!.. Та нам, знесиленим журбою,

      Роздертим сумнівами, битим стидом,—

      Не нам тебе провадити до бою!

      Та прийде час, і ти огнистим видом

      Засяєш у народів вольних колі,

      Труснеш Кавказ, впережешся4 Бескидом5,

      Покотиш Чорним морем гомін волі

      І глянеш, як хазяїн домовитий,

      По своїй хаті і по своїм полі.

      Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,

      Та повний віри; хоч гіркий, та вільний,

      Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,

      Твойому генію мій скромний дар весільний.

      20 липня 1905

І

      Сорок літ проблукавши, Мойсей6

      По арабській пустині

      Наблизився з народом своїм

      О межу к Палестині.

      Тут ще піски й червоні, як ржа,

      Голі скелі Моава7,

      Та за ними синіє Йордан,

      І діброви, й мурава8.

      По моавських долинах марних

      Ось Ізраїль кочує:

      За ті голі верхи перейти

      Він охоти не чує.

      Під подертими шатрами спить

      Кочовисько ледаче,

      А воли та осли їх гризуть

      Осети9 та будяччє.

      Що чудовий обіцяний край,

      Що смарагди й сапфіри

      Вже ось-ось за горою блистять, —

      З них ніхто не йме віри.

      Сорок літ говорив їм пророк

      Так велично та гарно

      Про обіцяну ту вітчину,

      І все пусто та марно.

      Сорок літ сапфіровий Йордан

      І долина пречудна

      Їх манили й гонили, немов

      Фата-моргана10 злудна11.

      І зневірився люд, і сказав:

      «Набрехали пророки!

      У пустині нам жить і вмирать!

      Чого ще ждать? І доки?»

      І покинули ждать, і бажать,

      І десь рваться в простори,

      Слать гінців і самим визирать

      Поза ржавії гори.

      День за днем по моавських ярах,

      Поки спека діймає,

      У дрантивих12 наметах своїх

      Весь Ізраїль дрімає.

      Лиш жінки їх прядуть та печуть

      В грані м’ясо козяче,

      А воли та осли їх гризуть

      Осети та будяччє.

      Та дрібна дітвора по степу

      Дивні іграшки зводить:

      То воює, мурує міста,

      То городи городить.

      І не раз напівсонні батьки

      Головами хитають.

      «Де набрались вони тих забав? —

      Самі в себе питають. —

      Адже в нас не видали того,

      Не чували в пустині!

      Чи пророцькі слова перейшли

      В кров і душу дитині?»

ІI

      Лиш один з-поміж сеї юрби

      У