Андрій Лаговський. Агатангел Кримський

репетиторством в заможних господарів, які належать до вищого світу, зносить їхнє знущання і приниження, і при цьому зневажає своїх батьків, зокрема матір, за бідність, запобігливість перед багатими і сильними світу, – такий портрет головного героя-неврастеніка Кримського, враженого комплексом «плебейства». Подібні молоді люди є нігілістами і наділені своєрідною психологією «людини з підпілля», характер якої виразно окреслив у своїх творах Фьодор Достоєвський.

      Кримський розпочинає «Андрія Лаговського» словами зі Степана Руданського, ще одного виразного представника різночинської української інтелігенції цього часу:

      Дочекався я свого святонька.

      Виряджала в світ мене матінка…

      – Нехай, сину мій, ми працюємо,

      Нехай цілий вік ми горюємо —

      Та не всі ж, як ми, в землі риються:

      Може, є такі, що і миються.

      Як знайдеш таких, милий синочку,

      Простели себе, як рядниночку.

      Чоло з похилу не поморщиться,

      Спина з похилу не покорчиться,

      Спина з похилу не покривиться,

      Зате ступить пан і подивиться.

      Зате ступить пан на покірного

      І прийме тебе, як добірного.

      І з панами ти привітаєшся,

      З полем батьківським розпрощаєшся…

      Дві основні теми заховані в цьому посланні: перше – це материнське напучування про те, що вийти поза межі свого стану можна, якщо визнавати і коритися сильнішому; друге – що пробитися до вищого стану можна лише ціною жертви і неминучим розривом зі своїм рідним середовищем. Фактично, це правила колонізованої спільноти: стратегія підкорення сильнішим задля інтеграції у вищий імперський світ і розрив із батьківщиною (в ширшому контексті – матір’ю, батьківським домом, країною).

      Однак це були не абстрактні правила. Агатангел Кримський походив зі збіднілої родини священників, він рано пішов із дому і розпочав навчання (спочатку в училищі, потім у гімназії та колегії Павла Ґалаґана у Києві, далі в Лазаревському інституті східних мов та Московському університеті). Звичайно, учні і студенти поділялися на тих, які походили зі шляхетних і заможних родин та навчалися за оплату, і стипендіатів, учнів, які належали до бідних родин. Антагонізм між різними соціальними прошарками Кримський, очевидно, зауважив ще з учнівських років, оскільки у багатьох творах він присвятив йому чимало уваги. Він же зробив сам себе націоналом, прийнявши українську ідентичність, хоча, як зізнавався, «у мені й кровинки української немає: мати моя – українська полька, а батько – білорус… Я родився і виріс на Вкраїні та й українізувався».

      Істеризм, неврастенічність, зацікавлення психопатологією та фізіологією, а також суб’єктивність і автобіографічність вирізняли прозу Кримського, який значну частину життя провів у Москві, приїжджаючи в Україну лише зрідка й активно листуючись із літераторами-земляками. Значну роль, очевидно,