Кров кажана. Василь Шкляр

хоч видно було, що його потішило це запитання. – Мастурбація, ось як!

      – Що-о-о?

      – Чи ця… Як вона… – Іванько втупився в журнал, що лежав на моїх стегнах, наче бачив крізь нього, і його рухливі попелясті очі, мов жорна, закрутилися то в один бік, то в другий. – О, згадав! Менструація! Юшить, як з носа…

      – Фу-у-у!

      – Іванько все знає. Ще більше за попа!

      – Он як, – сказала я і знов узялася читати.

      Отець Серафим наказує полишити храм і молодикові.

      – Чому? – дивується той.

      – Бо нехрещений! – пояснює ясновидець, і хлопець покірно виходить.

      Тільки тоді розпочинається оздоровчий молебень. Отець Серафим заходить за царські ворота й читає молитву, а тут, перед аналоєм, починає діятися щось незбагненне. Одна жіночка, плямкаючи губами, ніяково всміхається, друга дріботить ногами, третя б’є себе кулаками в живіт. Молодий, але вже сивий чоловік вириває на собі жмут волосся…

      Потім священик підходить до кожного з них, тримає руку над головою, щось невиразно шепоче і дмухає в обличчя. Кожній жінці він ще й кладе свої руки на талію. Після цього одна молодиця впала навколішки і стала щось збирати на підлозі, хоч там нічого не було. Уже надворі вона розповіла, що їй було пороблено на сливах, – сусідка-відьма, пошептавши на сливи, пригостила ними нещасну.

      – А я мекала, – зізнається ще одна жінка з козинячим виразом на обличчі. – Мені на козах пороблено. Невісточка моя дорога вистригала вовну на козі, а тоді бачу – хрест вистрижено на грудях у моєї Маньки. Ну, це вже, людоньки добрі, на смерть мені пороблено. Я б і не знала, що то невістка виною, та як прийшла до отця Серафима, то її голосом заговорила.

      Однак були тут і такі, з кого слова не витягнеш. Про оту мовчазну жінку, що молотила себе по животі, розповіла старенька бабуся:

      – Та хіба ж ви не чули, що вона оце зовсім недавнечко народила чорта?

      – Чорта? Якого?

      – З ріжками й ратичками, якого ж іще! Тільки дуже манюнього. Бісеня, слава Богу, народилося мертвим, і його спалили. А це вона знов завагітніла…

      Я відчула легке збудження. Чи то від прочитаного, чи від жадібних поглядів Іванька, який уже заховався за кущами руж, але, певна річ, не зводив з мене очей.

      Далі отець Серафим сам охоче пояснював, як він лікує людей, одержимих злими духами.

      – Я роблю це лише молитвами і накладанням рук. Нічого тут забороненого чи богохульного немає. Це не мої молитви, а требник Петра Могили, зокрема його молебень «Об ізгнанії нечистого духа», написаний ще 1648 року. Однак ніхто з теперішніх священиків його не читає, бо вони бояться. Бояться викликати потойбічні сили… Ви не вірите в потойбічні сили? Тоді ви не вірите і в Бога. Бо якщо є Бог, тоді є і диявол. Якщо є добро, то виходить, що є і зло.

      Тепер щодо рук. Якось я сидів, тримаючи долоні одна до одної, і раптом відчув, що вони відштовхуються. Так, ніби між ними є невидима пружина і, щоб стулити долоні, потрібно цю пружину стиснути. Отак я й зрозумів, що володію якоюсь особливою силою…

      Я