Котономіка, або Як коти економіку будували. Алексей Геращенко

Неола. – Та це ж ти, скотиняко, мою курку хотів поцупити!

      Шерпон від несподіванки притиснув вуха до голови, накрив їх передніми лапами й почав поволі відсуватися назад, ховаючись від оскаженілої бабці.

      – Та я що? Я нічого, – кліпав він очима. – Лишень повечеряти хотів. Хіба коти не мають право на їжу?

      – Мають право. Мають! – заверещали коти. – Їжу! Їжу! Вимагаємо право на їжу!

      – Та він її вкрасти хотів! – закричала у відповідь Неола. – Грабіжник, крадій!

      – Крадій! Крадій! – підхопила людська юрба. – Коти-крадії! Коти-крадії!

      – Та ви що! – обурився Джерманкет. – Ми вам мишей ловимо, створюємо вам затишок, прикрашаємо цей світ собою. А ви, невдячні, таке собі дозволяєте.

      – Гей, хлопче, – промовив голова селища Карчун. – Говори, та не заговорюйся. Ми, люди, вас, котів, утримуємо. Даємо житло, годуємо, гріємо, терпимо. Але зараз важкий рік. Неврожай. Люди голодують. Тож і вам треба трохи потерпіти, їсти менше.