Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології. Едмунд Гусерль

переживаннями в найширшому сенсі ми розуміємо все, що перебуває в потоці переживань; тобто не лише інтенційні переживання, актуальні та потенційні cogitationes, взяти в цілковитій конкретності; а також будь-що з реальних моментів цього потоку та його конкретних частин.

      Зрештою легко побачити, що не кожний реальний момент у конкретній єдності інтенційного переживання сам має засадовий характер інтенційності, тобто властивість бути «усвідомленням чогось». Це стосується, наприклад, усіх даних відчуттів, які відіграють таку велику роль у перцепційному спогляданні речі. У переживанні сприйняття цього білого паперу, точніше в його пов’язаних із якістю білості паперу компонентах, через відповідне звернення погляду ми віднаходимо біле як дане відчуттів. Це біле невід’ємно належить як конкретна реальна складова до даного в конкретному сприйнятті білого. Як репрезентаційний зміст явленої білості паперу воно є носієм інтенційності, але саме воно не є усвідомленням чогось. Те саме стосується інших даних переживань, наприклад, так званих чуттєвих переживань. Далі ми ще поговоримо про це докладніше.

      § 37. «Спрямованість-на» чистого Я у cogito і схоплювальне помічання

      Не маючи тут змоги заглиблюватися в описову аналізу сутностей інтенційних переживань, виокреммо деякі важливі для подальшого викладу моменти. Якщо інтенційне переживання актуальне, тобто здійснене як cogito, то в ньому суб’єкт «скеровує себе» на інтенційний об’єкт. До самого cogito належить іманентний йому «погляд-на» об’єкт, погляд, який, з іншого боку, випромінює з «Я», що воно, отже, завжди наявне. Цей Я-погляд на щось залежно від акту є поглядом-на, що сприймає у сприйнятті, вигадує – у фікції, вподобає – у вподобанні, воліє – у волінні. Це, отже, означає, що таке притаманне сутності cogito, акту як такому, володіння у погляді духовного ока саме вже власне не є актом і що його в жодному разі не можна плутати зі сприйманням (у найширшому сенсі) й з усіма іншими спорідненими зі сприйняттями видами актів. Слід взяти до уваги, що інтенційний об’єкт свідомості (взятий цілковито як її корелят) у жодному разі не є тим самим, що й схоплений об’єкт. Зазвичай ми без вагань залучаємо схопленість у поняття об’єкта (предмета взагалі), оскільки ми, думаючи про нього, щось про нього кажучи, робимо його предметом в сенсі схопленого. У найширшому сенсі схопити щось означає зосереджено чи побіжно брати-це-до-уваги, помічати це: принаймні так це зазвичай розуміють. Стосовно цього помічання, або схоплення, йдеться не про модус cogito взагалі, про модус актуальності, а, якщо пильніше придивитися, про особливий модус акту, який може дістати кожне усвідомлення, тобто кожен акт, який його ще не має. Якщо це відбувається, то його інтенційний об’єкт є вже не лише взагалі усвідомленим у духовні спрямованості погляду, а він є схопленим, поміченим об’єктом. Звичайно, ми не можемо звертатися до певної речі інакше, ніж у схоплювальний спосіб, і це стосується всій предметностей, які «можна просто уявити»: тут звернення eo ipso є «схопленням»,