Гайдамаки. Наймичка. Музыкант. Близнецы. Художник (сборник). Тарас Шевченко

чималі,

      Йдете в люди, а там тепер

      Все письменне стало.

      Вибачайте, що не вивчив,

      Бо й мене хоч били,

      Добре били, а багато

      Дечому навчили!

      Тма, мна знаю, а оксію

      Не втну таки й досі.

      Що ж вам скажуть? Ходім, сини,

      Ходімо, попросим.

      Єсть у мене щирий батько

      (Рідного немає) —

      Дасть він мені раду з вами,

      Бо сам здоров знає,

      Як то тяжко блукать в світі

      Сироті без роду;

      А до того – душа щира,

      Козацького роду,

      Не одцуравсь того слова,

      Що мати співала,

      Як малого повивала,

      З малим розмовляла;

      Не одцуравсь того слова,

      Що про Україну

      Сліпий старець, сумуючи,

      Співає під тином.

      Любить її, думу правди,

      Козацькую славу,

      Любить її! Ходім, сини,

      На раду ласкаву.

      Якби не він спіткав мене

      При лихій годині,

      Давно б досі заховали

      В снігу на чужині,

      Заховали б та й сказали:

      «Так… якесь ледащо…»

      Тяжко, важко нудить світом,

      Не знаючи за що.

      Минулося, щоб не снилось!..

      Ходімо, хлоп'ята!

      Коли мені на чужині

      Не дав погибати,

      То й вас прийме, привітає,

      Як свою дитину.

      А од його, помолившись,

      Гайда в Україну!»

      Добридень же, тату, в хату!

      На твоїм порогу

      Благослови моїх діток

      В далеку дорогу.

      С.-Петербург, 1841, апреля 7

      ІНТРОДУКЦІЯ

      Була колись шляхетчина,

      Вельможная пані;

      Мірялася з москалями,

      З ордою, з султаном,

      З німотою… Було колись…

      Та що не минає?

      Було, шляхта, знай, чваниться,

      День і ніч гуляє

      Та королем коверзує…

      Не скажу Степаном

      Або Яном Собієським:

      Ті два незвичайні,

      А іншими. Небораки

      Мовчки панували.

      Сейми, сеймики ревіли,

      Сусіде мовчали,

      Дивилися, як королі

      Із Польщі втікають,

      Та слухали, як шляхетство

      Навісне гукає.

      «Nie pozwalam! nie pozwalam!»

      Шляхта репетує,

      А магнати палять хати,

      Шабельки гартують.

      Довго таке творилося,

      Поки не в Варшаві

      Запанував над ляхами

      Понятовський жвавий.

      Запанував, та й думав шляхту

      Приборкать трошки… не зумів!

      Добра хотів, як дітям мати,

      А може, й ще чого хотів.

      Єдине слово «nie pozwalam»

      У шляхти думав одібрать,

      А потім… Польща запалала,

      Панки сказилися…

      Кричать: «Гонору слово, дарма праця!

      Поганець, наймит москаля!»

      На ґвалт Пулавського і Паца

      Встає шляхетськая земля,

      І – разом сто конфедерацій.

      Розбрелись конфедерати

      По Польщі, Волині,

      По Литві, по Молдаванах

      І