Сатирикон-XXI (збірник). Олександр Ірванець

– Григорій сам замерзає в лісі, повертаючись напідпитку з ярмарку. Микола й Галя поєднують свої долі, хоча підступний сільський піп отець Герасим і не хоче їх вінчати. Микола з Галею «живуть у гріху», а все село, науськане попом, засуджує молоду пару. Темні, затуркані селяни не розуміють щирих і чистих почуттів молодят. Їх підтримує лише сільський дивак, бідняк Онисим, який іще на початку сторіччя був кур’єром ленінської «Іскри» по території Волині і якось навіть їздив на конспіративну зустріч у Пороніно. Саме Онисим вперше розповідає Миколі про можливість побудови справедливого суспільного ладу без попів і багатіїв, крадькома приносить йому почитати Карлів Марксів «Капітал», іншу заборонену прогресивну літературу. Потім Онисим з Миколою під зшитим Галею червоним прапором виводять сільську бідноту Ремчиць на першу в історії села першотравневу демонстрацію. Викликана попом Герасимом поліція розганяє демонстрацію, заарештовує Миколу й Онисима. Та у в’язниці Микола налагоджує нові, ще ширші зв’язки з міськими революціонерами й за кілька років повертається в рідне село вже переконаним борцем за світле майбуття трудящих всього світу. Наступного дня нападом військ гітлерівської Німеччини на Польщу розпочинається Друга світова війна.

      Другий роман – «На волі краще, як в неволі» – розпочинався, згідно із законами серіалу, з того самого місця, в якому скінчився попередній: на узліссі край села пізнього вечора, чи раннього ранку, Галя, зовсім випадково вийшовши по воду, чи там коноплі тіпати, розпізнає в ледь помітній постаті ген далеко в кінці шляху свого судженого. Покинувши посеред дороги відра, чи там коноплі, вона біжить з усієї сили, як американська супержінка Маріон Джонс, щоб, припавши до грудей коханому й відсапавшись, повідомити, що за час його відсутності в них знайшовся хлопчик Василько. Дитинці вже майже рочок, росте здоровеньке, та вищезгаданий зловредний піп Герасим не хоче хрестити хлопчика. «Ну, нехай, і так людиною виросте!» – відповідає Микола і, взявши кохану дружину за білі руки, йде додому, підібравши по дорозі покинуті Галею відра, чи там коноплі. Вдома він виймає з колиски й цілує сина, сідає до столу поснідати, а потім з головою занурюється в революційну діяльність. Трохи більше як за два тижні все село під проводом Миколи виходить зустрічати хлібом-сіллю червонозоряні танки й воїнів-визволителів, єдинокровних братів зі Сходу. З-за клуні на селян позирають з ненавистю місцеві жмикрути-багатії під проводом отця Герасима. Та щасливі трударі не надають великого значення їхній безсилій люті. Нове щасливе життя розквітає у Ремчицях. Люди з радістю записуються до колгоспу, щоб у спільній праці жити-поживати і лиха не знати. Всі без винятку сільські діти йдуть до школи, де молода й гарна вчителька, що прибула разом з визволителями, навчає їх читати і писати. Миколу Музичука селяни-трударі одноголосно обирають головою колгоспу. Їхній вибір схвалюють і на бюро райкому, де Миколу одразу впізнають колишні товариші по в’язничній камері і без кандидатського