Темна вежа. Стивен Кинг

Волохата паща павука зімкнулася на Волтеровому язиці, посмоктала його, наче льодяник, впродовж кількох щасливих митей, а тоді одним потужним ривком висмикнула його з Волтерового рота. І той – тепер не лише сліпий, а й безмовний, – дико заволав од болю, упав долілиць, стискаючи руками спотворене обличчя, і став качатися туди й назад кахляною підлогою.

      Мордред розкусив язика, що потрапив йому до рота, і він порснув навсібіч блаженством крові, яка тимчасово затопила всі думки. Волтер перекотився на бік і навпомацки шукав люк у підлозі, бо щось усередині кричало, щоб він не здавався, а наполегливо шукав вихід, щоб тікав од чудовиська, яке пожирало його живцем.

      Від смаку крові в роті вся цікавість до прелюдії полишила Мордреда. Усі бажання звелися до головного – їсти. Він ухопив Рендала Флеґґа, чи то пак Волтера О’Дима, чи то пак Волтера Падіка, в свої чіпкі лапи. Знову розляглися крики, та ненадовго. І за декілька секунд Роландового давнього ворога не стало.

Шість

      Чоловік був квазі-безсмертний (хоч звучало це так само по-дурному, як і «найбільш унікальний»), тож і обід з нього вийшов розкішний. Запхавши в себе так багато їжі, Мордред відчув, що його першим бажанням (сильним, але не зовсім нездоланним) було виблювати. Але він його поборов так само, як і друге бажання: перекинутися знову на немовля й заснути солодким сном.

      Якщо він хотів знайти двері, про які казав Волтер, то зараз для цього була найбільш слушна мить і подоба: як павук, він зможе доволі швидко здолати велику відстань. Тож Мордред, навіть не глянувши на спустошені рештки тіла, спритно прослизнув у люк і спустився сходами в коридор. Тут стояв міцний лужний сморід. Скидалося на те, що той прохід вирубали просто в скельній основі пустелі.

      Усі знання Волтера, що їх він накопичував упродовж п’ятнадцяти століть щонайменше, бушували в Мордредовій голові.

      Шлях темного чоловіка зрештою привів його до шахти ліфта. В кабіні щетиняста лапа натисла кнопку «ВГОРУ», але не сталося нічого, лише втомлене гудіння донеслося згори, та ще з-за щитка з кнопками засмерділо так, наче там горіла шкіра для взуття. Тоді Мордред по стіні кабіни піднявся до стелі, штовхнув тонкою лапою експлуатаційний люк і пропхнувся в шахту. Те, що йому довелося пропихатися, його не здивувало: він збільшився в розмірах.

      Він повз по кабелю

      (маленький павучок піднявся вгору водостічною ринвою)

      поки не натрапив на двері, якими, як підказало йому чуття, ввійшов до ліфта і відправив його вниз, назустріч своїй смерті, Волтер. За дванадцять хвилин (досі кайфуючи від усієї тієї чудової крові; здавалося, що тієї крові він вицмулив багато галонів) він дістався місця, де шлях Волтера розділився. Це могло збити Мордреда з пантелику, адже він досі багато в чому був ще дитям, але до запаху й відчуття Волтера тут долучалися запахи інших, і Мордред пішов за ними, за Роландом та його ка-тетом, забувши про слід чарівника. Напевно, Волтер трохи пройшов за ними слідом, а потім повернув назад, щоб знайти Мордреда. А заразом і свій кінець.

      Минуло