Загублена земля. Темна вежа III. Стивен Кинг

Читать онлайн.
Название Загублена земля. Темна вежа III
Автор произведения Стивен Кинг
Жанр Героическая фантастика
Серия Темна вежа
Издательство Героическая фантастика
Год выпуска 0
isbn 9786171273016



Скачать книгу

у сон, – подумав він, занурюючись. – Я хочу назад на Другу авеню… назад до Тома й Джері. Так, хочу».

      Однак тієї ночі омріяний сон так і не повернувся.

30

      Поки сходило сонце, вони нашвидкуруч поснідали, спакували речі, розподілили спорядження і повернулися на галявину, за формою схожу на клин. У прозорому ранковому світлі це місце виглядало не дуже моторошно, та все одно вони втрьох намагалися триматися подалі від металевої будки з її попереджувальними чорно-жовтими лініями. Якщо Роланд і пам’ятав свої кошмари минулої ночі, то зовні цього не виказував. Вранці він порався, як завжди, не порушуючи задумливої, відстороненої мовчанки.

      – Як ти збираєшся знайти ту пряму лінію, якою нам треба звідси йти? – спитала в стрільця Сюзанна.

      – Якщо легенди не обманюють, то з цим не буде клопотів. Пам’ятаєш, як ти спитала про магнетизм?

      Вона кивнула.

      Покопирсавшись у глибинах кошеля, він видобув звідти шматочок старої м’якої шкіри, в який була вколота довга срібна голка.

      – Компас! – вигукнув Едді. – Та ти й справді скаут-орел!

      Роланд заперечно похитав головою.

      – Це не компас. Звісно, я знаю, які вони з себе, але нині я визначаю напрям за сонцем і зірками. Навіть зараз вони мене не підводять.

      – Навіть зараз? – трохи занепокоєно перепитала Сюзанна.

      Він кивнув.

      – Сторони світу також потроху змінюють напрям.

      – Боже, – мовив Едді. Він спробував уявити світ, у якому північ хитро прокрадається на схід чи захід, і майже одразу відмовився від спроби. Йому стало трохи зле. Таке відчуття накочувало щоразу, коли він дивився з верхівки високої будівлі.

      – Це просто голка, але вона сталева і послужить нам незгірше за компас. Наш шлях тепер визначається Променем, і голка на нього вкаже. – Він знову поліз до кошеля і витяг глиняну чашку грубої роботи. Один її бік тріснув. Колись, знайшовши цю річ на місці старого табору, Роланд склеїв її сосновою живицею. Зараз він підійшов до струмка, занурив у нього чашку і поніс туди, де у візку сиділа Сюзанна. Обережно поставив її на бильце візка і, коли поверхня води знову стала рівною, вкинув туди голку. Голка пішла на дно.

      – Ого! – саркастично вигукнув Едді. – Неймовірно! Я б упав перед тобою на коліна, Роланде, та не хочу штани м’яти.

      – Це ще не все. Сюзанно, тримай чашку міцно.

      Вона послухалася, і Роланд поволі почав штовхати візок через галявину. Коли до дверей залишалося футів дванадцять, він обережно розвернув коляску і поставив її спинкою до входу.

      – Едді! – вигукнула Сюзанна. – Глянь-но!

      Він нахилився над глиняною чашкою, побіжно зауваживши про себе, що крізь тріщину, яку так-сяк замазав Роланд, уже просочується вода. Голка повільно спливала на поверхню. І вигулькнула так само спокійно, як це зробив би корок. Її кінці показували на портал за їхніми спинами і на старий дрімучий ліс.

      – Очманіти… голка плаває. Тепер мене вже нічим не здивуєш.

      – Тримай чашку, Сюзанно.

      Жінка міцно стискала чашку в руках,