Книга джунглів. Редьярд Киплинг

кілочками. Самотній Вовк улігся на шкуру. «Дивіться, дивіться, вовки!» – понісся над джунглями його заклик. Відтоді як молоді вовки скинули Акелу, у Зграї не було ватажка, і багато вовків полювали чи билися там і тоді, де й коли їм заманеться. Однак за звичкою вони прийшли на заклик старого Акели. Дехто, втрапивши з необачності до тенет, шкутильгав, деякі були в ранах від мисливських куль. Багато хто захляв і помер. Але, попри це, Зграя зібралася, щоби поглянути на смугасту шкуру Шер-Хана, розіп’яту на Скелі, та його величезні пазурі на кінчиках лап, що безсило теліпалися.

      Мауглі тріумфально загукав, він кружляв і стрибав, доки не захекався від утоми:

      – Егей, вовки! Дивіться уважно! Чи дотримав я своєї обіцянки?

      – Так! – в один голос продзявкотіли вовки. – Акело, будь нашим ватажком! Будь нашим ватажком, людський сину! Ми мріємо знову стати Вільним Народом!

      – Ні, – промуркотіла Багіра. – Нічого в цьому житті не можна повторити. Коли ви наїстеся, то знову втратите клепку… Ви змагалися за свободу – і ви отримали її. От і все…

      – Людська та вовча зграї прогнали мене, – сказав Мауглі. – Відтепер я буду сам-один полювати у джунглях.

      – Ми будемо поруч із тобою, – вигукнули сини Матері-Вовчиці.

      І Мауглі пішов звідти, і відтоді полював лише з чотирма братами.

      Але він ніколи не залишався самотнім. Минуло багато років, він став дорослим чоловіком і навіть одружився.

      Але це вже зовсім інша історія.

      Як до джунглів прийшов страх

      Закон Джунглів – найстаріший з усіх законів на землі – створювався крок за кроком, з урахуванням усіх звичаїв та особливостей життя Народу Джунглів, аж доки, нарешті, не досягнув практично цілковитої досконалості.

      Мауглі провів більшу частину життя в Сіонійській Зграї, і, нарівні з іншими вовченятами, Закону його навчав Балу, бурий ведмідь. Він не раз говорив дитинчаті: Закон Джунглів схожий на міцну ліану, яка обвиває кожного, і ухилитися від нього неможливо.

      – Коли проживеш стільки, скільки я, Маленький Брате, ти, можливо, пізнаєш, як усе в джунглях підкоряється єдиному Закону. Не скажу, що це приємне видовище…

      Слова вчителя влетіли в одне вухо непосидливого хлопчака й вилетіли через інше – Мауглі у той час думав лише про їжу і про те, як би подовше поспати; його ніщо не тривожило, і він не здогадувався про нещастя, з яким міг зіткнутися щомиті. Але настав час переконатися в слушності Балу, і Мауглі побачив, що у джунглях усі живуть за одним Законом.

      Почалося все з того, що взимку майже не було дощів, і, зустрівши Мауглі в заростях бамбука, дикобраз Іккі поскаржився, що дикий ямс усихає. Іккі був дуже перебірливий до харчів, він завжди обирав найкраще і найстигліше. Мауглі усміхнувся:

      – А мені що до того?

      – Може, тобі й однаково, – гиркнув Іккі, непривітно потріскуючи голками, – але життя покаже… Скажи, Маленький Брате, чи можна нині пірнати в глибокій заводі біля Бджолиних Круч?

      – Ні!