Книга джунглів. Редьярд Киплинг

прорік Балу, статечно обтрушуючи лапи. – О-оу! Мені боляче! Каа, ми обидвоє завдячуємо тобі життям…

      – Це несуттєво. А де ж людинка?

      – Осьде я, у западні! Я не можу вилізти! – крикнув Мауглі.

      А затим пролунали голоси кобр:

      – Заберіть його звідси! Він топчеться, наче павич, і передушить наших діточок!

      – Ха, – усміхаючись, прошипів Каа, – у цього Мауглі повсюди приятелі. Відійди-но подалі, дитинко, а ви, Отруйний Народе, заховайтеся. Зараз я проб’ю стіну.

      Удав оглянув альтанку й виявив у мармурі тріщину; примірився і завдав кілька сильних ударів усією вагою свого тіла. Мармурова стіна розкололася, посипалися уламки – і з утвореної діри виліз запорошений Мауглі. Він кинувся обіймати друзів.

      – Тебе не скалічили, Жабенятко? – запитав ведмідь, обмацуючи скуйовдженого хлопчака.

      – Я тільки голодний і дуже забився… Але ж і вам перепало, я бачу, – ви всі заюшені кров’ю!

      – Не лише ми, – Багіра вказала на мавпячі тіла, якими було встелено кам’яні плити, і додала байдуже, що Мауглі не дуже сподобалося: – З тобою ми розберемося потім. А тепер, за звичаєм, подякуй Каа. Ми з Балу завдячуємо йому перемогою, а ти – життям.

      Над тім’ячком Мауглі хитнулася голова величезного удава:

      – То це і є людське дитинча? Не можу сказати, щоби він зовсім не був подібний до мавп, хоча й має гладеньку шкіру. У сутінках під час ловів я міг би сплутати тебе з одним із бандар-логів.

      – Ми з тобою однієї крові, ти і я! – вигукнув Мауглі. – Сьогодні ти подарував мені життя. Моя здобич завжди буде твоєю здобиччю, коли ти зголоднієш, о Каа!

      – Дякую тобі, Маленький Брате, – у зіницях удава досі світилися каганці. – А чим же може зі мною поділитися такий хоробрий мисливець?

      – Я замолодий для полювання і ще нікого не вбив, проте я заганяю оленів для тих, кому вони потрібні. Ходімо зі мною – і ти побачиш, що я кажу правду. Маю спритні руки та швидкі ноги, а якщо ти втрапиш у тенета, я віддячу тобі добром за добро… Я заборгував усім вам. Вдалого полювання, мої вчителі!

      – Добре сказано, – задоволено пробубонів Балу: хлопчисько поводився як слід.

      Голова удава доторкнулася до плеча Мауглі.

      – Хоробре серце і поштива мова. Ти багато досягнеш у джунглях. А зараз вам краще покинути цю місцину. Скоро зайде місяць, і тобі не варто бачити те, що тут почнеться…

      Місяць сховався за гори; вервечки мавп на стінах і вежах скидалися на якусь розірвану бахрому, вони притислися одна до одної й тремтіли. Балу зійшов до водойми, щоби напитися, Багіра взялася вилизувати своє хутро, а Каа ковзнув до центру тераси й закрив пащу так гучно, що всі мавпи витріщилися на нього.

      – Місяць зник, – начебто байдуже прошипів удав, – чи досить світла? Чи добре вам видно?

      Мурами прокотився стогін:

      – Ми бачимо, о Каа!

      – Чудово. Почнемо ж танок голодного Каа. Сидіть сумирно й дивіться!

      Він