Кращий вік для смерті. Ян Валетов

сказав він сумно, – ми не дійдемо з таким вантажем. Немає шансів. Ти сильна, але ти не кінь. Та й я не кінь.

      Дівчина на мить завмерла, навіть жувати припинила, а потім посміхнулась криво.

      – Що? – запитав Книжник.

      Вона відкусила від коржа край і голосно клацнула язиком. Із найближчого дерева кулею злетіло ручне звірятко і, отримавши ласощі, сіло на плечі дівчини, швиденько працюючи щелепами.

      – Ти подав мені ідею.

      – І що ти вирішила?

      – Нога болить? – запитала вона раптово.

      – Менше. А що?

      – Взувайся. Є справа.

      – Куди ти зібралася?

      – Ми зібралися, – поправила Білка. – Мені здається, що незайвим буде сходити в гості до фармерів, якщо вже ми забрели в ці місця. Є тут у мене один старий знайомий, живе неподалік… Усе ж краще, ніж у лісі ночувати, та й розмова у мене до нього буде. Ева, дружина його, готує смачно, не пошкодуєш. Але доведеться ще милі дві відмахати. Якраз до заходу встигнемо. Що скажеш, Книжнику?

* * *

      Вони справді примудрилися встигнути до заходу, хоча Книжник і кульгав на обидві ноги і кректав навіть на непомітному підйомі. Миль вийшло не дві, а трохи більше, але коли вони побачили попереду низьку зелену стіну, що оточувала ферму, це вже не грало ніякої ролі.

      Ворота виявилися замкнені, зсередини лунав басовитий загрозливий гавкіт.

      – Вольфодог? – запитав Тім.

      – Точно, – Білка кивнула, намагаючись розглянути хоча б щось через щілини в паркані, але плющ за літо затягнув огорожу так, що погляд губився в зелених кучерях. – Навіть якщо Ева у будинку, вона не відкриє. Напевно, чатує біля кулемета… Хіба мало хто забреде?

      – А забредали?

      – Звісно! Тільки у фармерів із цим усе налагоджено. У разі нападу запалюють спеціальне багаття, дим – стовпом, видно на десятки миль. А далі залишається тільки дочекатися приходу основних сил. Сигнал тривоги передається по ланцюжку. Через добу маємо триста стволів, причому кінних.

      – А якщо вночі?

      – Сигнальні ракети в закладці. Досить смикнути шнур. У них усе правильно продумано, Книжнику. Інакше б давно не було фармерів.

      Вольфодог заухав зовсім поруч, за стінкою. Чути було, як за кілька кроків тупцяє і дихає немаленька звірюка. З каптура худі висунувся переляканий ручний гризун, озирнувся довкола, пискнув боязко і знову заховався в імпровізовану нору.

      – Може, покричати? – запропонував Книжник, який більше всього на світі хотів сісти. А ще краще – лягти і задерти вгору наболілі ноги.

      – Ага, – посміхнулася Білка. – Покричи. Перестань говорити дурниці.

      Вона підтягла рюкзаки ближче до воріт і вляглася, але так, щоб бачити і підходи до ферми, і стулки.

      – Ну? Чого став? Лягай. Чекатимемо господаря.

      – А якщо він не прийде?

      – Значить, не прийде. Тут і заночуємо. На ферму я не лізтиму.

      Але ночувати під парканом не довелося.

      Через чверть години, коли захід почав повільно перетворюватися