Учень убивці. Робин Хобб

й так знаю, що ти був переді мною. Не треба постійно цим бундючитися, – прохолодно сказав Регал і зиркнув на мене. – Все ж я гадаю, що його варто позбутись. А раптом Пейшенс так ніколи й не народить Чівелрі законного наступника? Якщо він обере… цього хлопця? Це призведе до розколу серед знаті. Нащо нам ці проблеми? Мати теж так вважає. Але наш батько король – розсудлива людина. Як його називають простолюдини, «Шрюд Проникливий». Йому до снаги вирішити будь-яку проблему. «Регале, – сказав він у своїй звичній манері, – не роби того, чого потім не зможеш змінити, доки не зрозумієш цього», – і зареготав. – Регал теж невесело засміявся. – Мене вже дістав його гумор.

      – Ех, – знову сказав Веріті. Я завмер, намагаючись зрозуміти, чи то він спробував розтлумачити слова короля, чи то вагався з відповіддю на скаргу брата.

      – Звісно ж, ти знаєш справжню причину, – продовжив Регал.

      – Що ж це за причина?

      – Попри все, Чівелрі залишається його фаворитом, – з огидою промовив Регал. – Попри його безглузде весілля, примхливу дружину та всю цю катавасію. А тепер він гадає, що це змінить думку людей про нього на краще, доведе, що Чівелрі – справжній чоловік і може зачати дитину. Або що він теж людина і теж може помилятися. – Судячи з тону Регала, він не вірив у те, що говорив.

      – Тобто люди більше його полюблять і це зміцнить його майбутнє панування? Те, що в нього є дитина від якоїсь простої жінки? – перепитав Веріті, спантеличений його ходом думок.

      Регал похмуро відповів:

      – Так вважає король. Мабуть, йому начхати на безчестя. Але, гадаю, Чівелрі не бажає таким чином використовувати свого бастарда, особливо стосовно його любої Пейшенс. Хай там як, король наказав привести бастарда до Оленячого замку після вашого повернення. – Регал подивився на мене.

      Веріті на мить занепокоївся, та все ж таки кивнув. Барріч спохмурнів, і тінь на його обличчі не міг розсіяти навіть жовтий ліхтар.

      – Хіба слово мого пана нічого не означає? – наважився заперечити Барріч. – Як на мене, якщо він хоче владнати питання спадщини із сім’єю матері хлопця і прибрати його, то заради почуттів леді Пейшенс йому слід дозволити вирішувати це самому…

      Принц Регал перебив його, зневажливо пирхнувши:

      – Це потрібно було вирішувати перед тим, як борюкатися з бабою. Леді Пейшенс не перша жінка, якій доведеться зустрітися з бастардом свого чоловіка. Завдяки безголовості Веріті тут всі про нього знають, тож навіщо його приховувати? Оскільки йдеться про бастарда королівської крові, то ніхто з нас не може дозволити собі таку розкіш, Барріче. Залишати його тут – те ж саме, що приставити ніж до горла короля. Це зрозуміло навіть псареві; якщо ж ти не можеш цього затямити, то твій пан точно це розуміє.

      В голосі Регала звучала криця. Я побачив, як Барріч здригнувся. Здається, він ще нікого так не боявся. Я теж перелякався, натягнув покривало на голову й зарився в сіно. Поряд зі мною глухо загарчала Лисиця. Гадаю, Регал відступив, але не впевнений. Чоловіки скоро пішли, і я не пам’ятаю, чи вони ще говорили про це.

      Час минав. Здається,