Название | Козак Байда, або Хортицька Січ |
---|---|
Автор произведения | Дмитро Воронський |
Жанр | Историческая литература |
Серия | Історія України в романах |
Издательство | Историческая литература |
Год выпуска | 2018 |
isbn | 978-966-03-8070-7 |
– Я розумію тебе, Скалозубе. Ти хоробрий козак, ти хочеш помститися за побратима. Навіть якщо ми і здолаємо цю твердиню, може полягти більше половини нашого війська. Крім того, один турецький корабель уже вийшов у море, він швидко рознесе вісті про те, що Очаків захоплено, і сюди невдовзі прийде ціла орда бусурманів.
– Я про це також думав, – мовив Претвич. – Ми можемо залишатися в Очакові не більш, аніж на добу. Згодом нам треба буде вирушати. З обозом та звільненими людьми ми рухатимемося повільно, а треба буде відійти якнайдалі, перш ніж сюди нагряне вража армія.
Після цих слів Скалозуб нахилив чоло і стиснув кулаки.
– Але в нас ще є купа часу, – втрутився Дмитро. Андрій з надією підняв голову і глянув на князя. – Візьмемо фортецю завтра.
– Що ти пропонуєш? – спитав староста.
– Туркам не вдалося повністю підняти ланцюгову браму – вона відступає від стін. Отож треба закласти біля ланцюгів порохові заряди. Ланцюги підірвуться, і брама сама впаде перед нами, відкривши прохід.
– Але ж треба ще пройти рів! Та й простір перед фортецею прострілюють яничарські рушниці, – мовив Матяш.
– Я це вже обміркував, – Вишневецький розправив плечі. – Треба зібрати всіх козаків із рушницями та пістолями перед брамою, вони повинні постійним вогнем не давати яничарам стріляти. Тоді у ворота треба вгородити десять-п’ятнадцять списів. Я стрибну на списи і встановлю порохові заряди. А після вибуху ворота самі опустяться.
– Це дуже небезпечно, князю, – стурбувався Матяш. – Це – вірна смерть!
– Після встановлення зарядів я видерусь на мур, вибухом мене не зачепить. Головне – щоб козаки на той час перестали стріляти по верхівці стіни.
– Я бачу, князю, ти зовсім не цінуєш своє життя, подароване Господом, – повільно сказав Претвич.
– Я заприсягся боротися з бусурманами до смерті! Отож вручаю своє життя Богу, – палко заперечив Дмитро.
– Самотужки ти не встигнеш поставити два заряди і видертися нагору, – заговорив Скалозуб. – Треба, щоб тобі ще хтось допоміг. Я піду на це діло разом із тобою.
– Ризикована справа козацька, – докинув Яким. – Але може вигоріти. Треба тільки відволікти увагу турків від воріт. Треба збити з колод невеличку башту і притягнути її на протилежний від воріт бік фортеці, щоб турки думали, що головна атака буде з того боку. Коли яничари зосередять сили навпроти башти, саме тоді ми й почнемо головний штурм.
– Ну, добре, хай буде так, – погодився Претвич. – Однак якщо ланцюги не вдасться підірвати з першої спроби, ми не будемо продовжувати штурм замку.
Після ради козаки почали збивати дерев’яні колоди в низеньку башту на великих колесах. Матеріалу знайшлося вдосталь на захопленому базарі. Вишневецький надибав біля колодязя Скалозуба, що саме голив свою голову гострим кинджалом, залишаючи тільки пасмо чималого чуба.
– Ти, Андрію, також не боїшся