Радянський спецзв'язок. Вадим Гребенников

американський інженер-конструктор Грехем Белл, який працював у знаменитій і могутній того часу компанії «Вестерн Юніон». Ним у 1876 році був отриманий патент на винахід «телеграфу, за допомогою якого можна передавати людську мову». Перша розмова по телефону відбулася 10 березня 1876 року:

      Белл: «Ідіть сюди, містер Ватсон, Ви мені потрібні».

      Ватсон: «Містер Белл! Я чітко чую кожне вимовлене Вами слово!!!».

      Однак влітку 2002 року американські законодавці відновили історичну справедливість у справі «телефонного авторства» і офіційно визнали винахідником телефону геніального флорентійця Антоніо Меучи.

      Виявляється насправді, в 1860 році А. Меучи, витративши свої останні гроші, опублікував в італійській газеті Нью-Йорка повідомлення про те, що він винайшов технічну новинку – «телетрофон». Замітка потрапила на очі клерку компанії «Вестерн Юніон», той відшукав винахідника та за скромну плату купив усі креслення й іншу документацію про телетрофон. Після цього на всі запити А. Меучи представники «Вестерн Юніон» безапеляційно відповідали, що всі документи загублені, а винайшов телетрофон інженер Грехем Белл. Тільки за два роки до своєї смерті, у 1887 році, А. Меуччи вдалося одержати з архіву «Вестерн Юніон» свій патент на винахід.

      Але в Росії, виявляється, теж був свій винахідник телефону. Це був інженер Павло Михайлович Голубицький, що народився 16 березня 1845 року у селі Почуєві Таруського повіту Калузької губернії. В 1870 році він закінчив фізико-математичний факультет Петербурзького університету й працював інженером на залізниці. В 1878 році у майстерні залізничного вузла Бендери Павло Михайлович створив свій оригінальний телефон – так званий телефон-вібратор. Але це був лише перший результат його кропіткої роботи.

      Почуєво було з'єднано телефонної лінією з Тарусою, де телефон був установлений на міській пошті. Перший опис телефону Голубицького зробив французький академік Лю-Монсель в 1882 році у журналі «Електричне світло». Він був свідком того, як вдало пройшли іспити телефонів Голубицького між Нансі та Парижем на відстані 353 км. Телефони ж Белла діяли тільки на відстані до 10 км.

      Апарати Голубицького отримали визнання як у Росії, так і за кордоном. Зокрема, комісія французького морського міністерства визнала їх неперевершеними. Голубицький запропонував настільний телефонний апарат із важелем перемикання «виклик – розмова». При звичайному положенні слухавки контактний важіль підтримував апарат у стані готовності до прийому виклику, а при знятті слухавки схема апарата автоматично приводилася в стан готовності для ведення переговорів. Ця ідея – комутація електричних кіл залежно від положення слухавки – застосовується й у сучасних апаратах.

      Дотепер використовується й принцип, покладений в основу створеного Голубицьким першого мікрофонного капсуля з вугільним порошком. Винахідник указав, що мікрофон з вугільними стрижнями спотворював мову через іскріння в контактах. Для усунення цього явища необхідно було максимально зменшити опір мікрофона та збільшити його поверхню, яка вібрувала під дією звукової хвилі. В 1883 році він сконструював і запатентував мікрофон з вугільним порошком. Однак у Росії до цього винаходу віднеслися з деякою недовірою. Тому Голубицький через обмеженість фінансування на продовження досліджень продав права на його використання французькій телефонній компанії. А для російських чиновників, що замовляли Голубицькому телефонні апарати для залізниць і не полюбляли порошкових мікрофонів, він створив «гребешковий» мікрофон – зі звичними вугільними паличками, але з більшим, ніж раніше, числом контактів.

      Долю мікрофона з вугільним порошком згодом розділила й система живлення мікрофонів абонентів від загальної батареї, що була розташована на місцевій телефонній станції. Голубицький розробив свою систему в 1886 році, і це дозволило створювати великі телефонні мережі міст. Але спроби впровадження її в Росії залишалися протягом двох років безуспішними. І тоді Павло Михайлович змушений був поступитися правом на експлуатацію системи Загальній телефонній компанії в Парижі.

      До винаходів Голубицького відносився й комутатор, що дозволяв попарно з'єднувати між собою кілька телефонних ліній. Далі в ході робіт з устаткуванням станцій у Калузі й Катеринославі (1882—1885) він увів багато вдосконалень. Зокрема, щоб звільнити руки телефоністок, які працювали за комутатором, він запропонував гарнітуру – комплект навушника й мікрофона. Павлу Михайловичу належить авторство ідеї селекторного зв'язку на залізничному транспорті та її впровадження. І знову ж першим у Росії, в 1881 році, у своєму родовому маєтку біля Таруси він створив телефонну майстерню, де виготовив більше 100 апаратів.

      Голубицький постійно брав участь зі своїми приладами на електротехнічних виставках, російських та закордонних, завойовуючи медалі й призи. Він виступав з лекціями та демонстрував роботу своїх апаратів. Винахідник систематично пропонував свої послуги з телефонізації міст і залізниць, але всі концесії на це були віддані іноземцям. Наполегливість і популярність дозволили йому все ж таки здійснити низку проектів на основі телефонної техніки, створеної ним у Почуєві. Ось основні з них:

      – 1883 –