Маргарет Тетчер. Ірина Костюченко

на сніданках заощаджує, відкладаючи щодня по монетці! А коли ми йдемо в кіно – вона уроки робить! – похвалилася спостережливістю перша.

      – Та її в кіно не пускають – гигикнула представниця «найзаможнішої родини». – А вона слухається свого татка.

      «Зубочистка»! Меггі звикла до цього прізвиська, отриманого за гострий язик. І вона знала, що однокласниці так сміливо обговорюють її лише тому, що вона стоїть з грамотою в руках посеред сцени та нічого не може вдіяти. На неї звернені сотні пар очей, інакше вона відповіла б – так ще як! Аби це закінчилося якнайшвидше – і всі вони ще нитимуть у туалеті, перетравлюючи уїдливі слова Маргарет. Так, так, так – вона вже вирішила, що саме скаже кожній з них.

      «А втім, – подумала Меггі, – хто вони такі, ці курки, щоб на них звертати увагу та гаяти час? Чи не краще відразу почати готуватися до нових перемог? Як каже татко: ніколи не нервуй і ніколи не припиняй працювати».

      З цього конкурсу Маргарет засвоїла черговий урок. Бути найкращою – це бути готовою до шепотіння за спиною, пліток і заздрощів. І вміти робити те, що вважаєш за потрібне, не зважаючи на це. Хай базікають – вона їм ще покаже!

      Меггі прямувала додому. Вона проминула міський парк рідного Грентема, де її катали у возику і де лишилися її перші спогади. Пройшла галасливу залізничну станцію – дівчинка обожнювали цей гуркіт, пульс активного життя – і перевірила час за прибуттям потяга. Пробігла повз церкву, куди ходила щотижня – не лише на служби, й у недільну школу та для занять музикою.

      Ось і рідний дім – над крамницею на вулиці Норт-Парейд. Ось вони – такі рідні яскраві запахи заморських спецій, свіжозмеленої кави та копченої шинки! Меггі прослизнула повз знайому ляду з червоного дерева, де стояли коробки з чаєм і цукром, повз «пекарню», де вона сама нерідко поралася, допомагаючи батькам готувати печиво, краяти бекон і зважувати сир.

      Бігцем піднялася крутими сходами на другий поверх – так хотіла похвалитися черговим досягненням.

      – Тату, мамо, Мюріел! Я посіла перше місце в конкурсі! – закричала вона.

      – Хороша дівчинка! – похвалила мати. – Але давай ти розкажеш, як усе було, коли повернеться тато. А доти – ось тобі адреса – забери замовлення на продукти. Вірші віршами, а нам потрібно заробляти, щоб сплачувати за твою школу в наступному семестрі.

      Меггі тільки встигла залишити шкільні речі і, не перевдягаючись, пішла виконувати доручення. Зрештою, їй найбільше хотілося похвалитися саме таткові. Звісно, було приємно розповісти про конкурс мамі та старшій сестрі Мюріел. Але вони, з їхніми пересічними жіночими інтересами та банальними дівочими секретами, були для неї такими далекими, такими незрозумілими… Точніше, це вони не розуміли її – Меггі, чиї амбіції підтримував тільки батько. «І добре, буде більше часу підготувати розповідь про конкурс», – вирішила дівчинка.

      Вона підійшла до великого будинку й постукала в червоні двері. Їй відкрила служниця і попросила почекати в холі, доки вона принесе список. Меггі зацікавлено озиралася навкруги – їй подобалися вишукані, зі смаком зроблені речі, а цей