Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1. Мигель де Сервантес Сааведра

Читать онлайн.



Скачать книгу

и цього жанру в європейській літературі. Та все ж світовій своїй славі Сервантес завдячує саме «Дон Кіхотові».

      Написаний «Дон Кіхот» був під кінець довгого й нелегкого життя його автора. Це підсумковий твір письменника, який увібрав увесь життєвий досвід, усі роздуми, всю мудрість свого творця. Існує думка, що в ньому Сервантес виразив самого себе, на її основі з’явилася тенденція до зближення, а то й злиття його з персонажем. Мотив зближення автора з Дон Кіхотом пронизує кращий біографічний твір про письменника – роман німецького письменника Бруно Франка «Сервантес» (1934). Утім, схожість між Дон Кіхотом та його автором не варто абсолютизувати, адже у своєму романі Сервантес виразно зберігає дистанцію між собою й персонажем.

      Достеменних відомостей про життя Сервантеса не так уже й багато. Вважається, що народився він 29 вересня 1547 року в містечку Алькала де Енарес, неподалік від Мадрида, в родині, що належала до гідальгії (дрібного дворянства), але бідній, що для тодішньої Іспанії не було дивиною; бідність переслідувала Сервантеса майже до смерті. Це була багатодітна родина лікаря, який у пошуках практики часто переїжджав із міста до міста, зупиняючись на певний час у Кордові, Мадриді, Севільї чи Вальядоліді. Системної освіти майбутній письменник не отримав, його навчання в університеті Алькала де Енарес, скоріш за все, – один із міфів, якими оповите його життя. Та достеменно відомо, що він багато уваги приділяв самоосвіті. Відомо також, що в Мадриді Сервантес навчався у міській колегії (школі) у гуманіста Х. Л. де Ойоса, послідовника знаменитого нідерландського гуманіста Еразма Роттердамського. 1569-го Ойос допоміг Сервантесу опублікувати кілька сонетів й, можливо, у цьому ж році – вступити на службу до кардинала Аквавіви, посла Папи Римського Пія V в Іспанії. Разом з Аквавівою Сервантес потрапив до Італії й отримав можливість долучитись до Високого Відродження (кінець ХV – кінець ХVІ ст.), піку італійської ренесансної культури й водночас її завершального етапу. Та обставини склалися так, що 1570-го Сервантес був змушений вступити на армійську службу, і 7 жовтня 1571 року в складі об’єднаного іспано-венеційського флоту взяв участь у знаменитій морській битві в Лепантській затоці (нині називається Коринфською), яка стала першою великою поразкою Османської імперії на морі. У результаті отриманого в цій битві поранення ліва рука Сервантеса була пошкоджена; пізніше він писав: «заради більшої слави правої», натякаючи на свої письменницькі звитяги. Тим не менш, він залишився у війську ще на чотири роки, беручи участь у морських і сухопутних битвах. Головнокомандувач іспанською армією в Італії у рекомендаційному листі до короля Іспанії Філіпа ІІ відзначив заслуги Сервантеса, що мали допомогти йому знайти службу на батьківщині. Проте 1575-го, на шляху додому, Сервантес потрапив у полон до алжирських піратів і був змушений провести в рабстві довгих п’ять років. Ймовірно, згадуваний лист став причиною того, що за Сервантеса був призначений викуп, зібрати який його родині не вдалося. Три чи чотири рази він безуспішно намагався втекти, допоки наприкінці 1580-го його не викупили тринітарії, монахи ордена Пресвятої Трійці, основна місія якого полягала у звільненні християн з мусульманського полону.

      Повернувшись додому, Сервантес починає серйозно займатися літературою. 1585-го побачив світ пасторальний роман «Ґалатея», який зробив його відомим, проте не заможним. Він переробляє створені ним ще в полоні «Алжирські звичаї» й пише найвідомішу свою п’єсу – героїчну драму «Облога Нумансії», ледь не єдину, що мала довге сценічне життя. Написана на матеріалі одного з епізодів боротьби іберів (предків іспанців) проти римських завойовників, успіхом п’єса завдячувала скоріше патріотичному пафосу, аніж художній оригінальності. За жанровими ознаками вона наближається до ренесансно-класицистичної трагедії: жителі Нумансії (стародавнього міста на території сучасної Соррії), взятої в облогу 134–133 рр. до н. е. військами Сципіона Еміліана Африканського (сина знаменитого Корнелія Сципіона), здійснили масове самогубство, не бажаючи здатися ворогу. Ця подія, переспівана в романсах і суттєво міфологізована, за часів Відродження стала символом героїзму й патріотизму. Комедії Сервантеса також написані переважно в ренесансно-класицистичній традиції, яку, до слова, він відстоює й у «Дон Кіхоті» (розділ XLVIII, 1 частина). Більший інтерес становлять його інтермедії – одноактні сценки побутового й звичаєописового змісту, створені між 1605–1611 рр., які продовжують традиції народного комічного театру.

      1587 року Сервантес, нарешті, отримує посаду інтенданта, в обов’язки якого входило збирати провіант в Андалусії для «Непереможної армади», іспанської флотилії, яка готувалася до війни з Англією. Пізніше – збирача податків, там само в Андалусії. Ця робота призводить до того, що двічі він ненадовго опиняється у в’язниці: 1592-го за звинуваченням у недозволеній закупці та 1597-го – у розтраті коштів, коли банк, якому він довірив зібрані гроші, розорився. Вважається, що у в’язниці (точно невідомо, коли саме) його й осяває ідея – створити образ схибленого на читанні рицарських романів гідальго й відправити його втілювати сюжетні схеми в реальному житті. Основний тираж першої книги «Дон Кіхота», названої «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі», виходить у Мадриді 1605 року, а з 1606-го Сервантес повністю присвячує себе літературній праці. Він доробляє