Іван та Юрій Липи. Ігор Стамбол

само він у кінцевому результаті отримав «четвірку» за поведінку, яка не дозволила йому потрапити на навчання ні до Москви з Петербургом, ані до Києва.

      Юнак прагнув стати лікарем. Побачений в дитинстві приклад лікарської помилки, що призвела до смерті товариша, на все життя визначив шлях Івана Львовича. Обрано було Харківський університет. Навряд чи хлопець міг здогадуватися, що завдяки цьому университета, який було відкрито першим на Наддніпрянщині, столиця Слобожанщини стала також першим центром українського відродження в першій половині ХІХ століття. На базі университета розвинулися цілі напрямки українознавчих студій та літературних шкіл.

      Харків, незважаючи на появу потужної київської громади, займав провідне місце в національному русі в другій половині ХІХ століття завдяки активній культурницькій діяльності інтелігенції. Родини Русових та Єфименків, Олександр Потебня, Дмитро Багалій, Микола Сумцов, Христина Алчевська та інші становили основу руху, який після Валуєвського та емського указів перебував лише в культурницькій (українофільській) площині. Перспективи українського руху на той час були обмежені не лише російською владою, а й страхом досвідчених інтелігентів перед новими покараннями з боку колоніальної влади.

      Але молодь не мала страху і вкотре доводила свою прогресивність, адже молоді було за що боротися – за власне майбутнє. Потрапивши на медичний факультет университета, І. Липа влився в студентську громаду, яка імпонувала йому своєю радикальністю на відміну від українофілів. За свідченнями поліції, яка вела постійний нагляд за студентськими гуртками, Іван Львович швидко знайшов своє місце серед «політично неблагонадійних осіб».

      І. Липа любив фах, якому вирішив присвятити себе, та бажання лікувати не лише фізичні, а й соціальні хвороби було теж чималим. Один з гуртків, до якого входив І. Липа та маловідомі сьогодні Л. Фроєрдот і С. Степановський, намагався втілити ідею створення окремої студентської їдальні, де молодь могла б обговорювати важливі питання без нагляду з боку викладачів чи поліції. Ідея створення подібного закладу вочевидь є навіяною роллю кав’ярень в часи Французької революції, де збиралися відомі просвітителі та обговорювали важливі соціальні питання. Харківська поліція найбільшим агітатором за створення такої їдальні вважала І. Липу.

      Навчання в університеті, спілкування з інтелігенцією та студентською громадою вплинули на світогляд І. Липи. Його толстовство і народництво отримало українське забарвлення. Як людина, вихована в дусі соціальної справедливості, І. Липа зрозумів першочерговість боротьби за свободу і права саме українців, бо їхнє існування було в рази важчим порівняно з росіянами, поляками, німцями та іншими народами імперії. Щасливим випадком для викристалізовування його поглядів стало призначення Олександра Русова у 1891 році статистичним описувачем селянських господарств Полтавщини. Робота була величезна, тож статистик, який належав