Страждання студента Босаковського. Валерій Гаєвський

бруківка вулиці Драгоманова, аудиторія № 3 у головному корпусі фізфаку, купка заклопотаних одногрупників перед дверима, чиясь репліка: «Жене, Ігоре, тих, хто без конспекта…»

      Як і належить старості групи він заходить до аудиторії останнім й за півгодини вже сидить перед доцентом кафедри педагогіки Марією Сандушко. Авжеж, здавали вони тоді на другому курсі іспит з цього смішного, суто совіцького предмету. Його сон цілком правдоподібний, хоча Марія наразі поводить себе брутально-ухильно: чомусь виходить з аудиторії, він її довго чекає, затим вибігає у коридор, а там – пустка. Проте він знає, де її шукати: щодуху мчить до площі Міцкевича, відтіль – на Валову, ось і будинок № 12, старезний, обшарпаний. Сон прибирає непевних химерних обрисів, які розчиняються один в одному: Марія таки відчиняє йому, але у її тісній квартирі сидять купа двійочників й, весело щебечучи, пишуть щось у товстих (загальних) зошитах. Він такий самотній у хорі цих щасливих безглуздих з огляду на ситуацію голосів… Прокинувшись у тісному номері готелю «Україна», Лучейко прикинув подумки число минулих літ й за кілька секунд констатував: «Їй нині не менше сімдесяти п’яти. Мені було вісімнадцять, їй – ледь за тридцять». Втім, я тоді отримав «четвірку», тож і сьогодні усе має обійтися.

      …Сон виявився в руку: пополудні новоспечений доктор фізико-математичних наук Ігор Лучейко разом із членами ВАКу відзначав свій новий науковий статус у банкетному залі ресторанчика «Шам». Долучився до шановного гурту і колишній однокашник Гонорового шляхтича Петро Босаковський, котрий приїхав до столиці у своїх письменницьких справах. До «Шаму» запрошено не так через його фірмову арабську кухню, як з огляду на його сусідство з Київським технічним університетом, де й відбувся захист. Для більшості професорів й академіків – членів ВАКу – тутешні східні закуски й страви були вдивовижу, але знайшовся у товаристві знавець, який ще за совіцьких часів примудрився потрапити у Дамаск викладати фізику й математику для посольських діток; ось він і заволодів попервах розмовою, пояснюючи – чим хомус з м’ясом і горіхами різниться від кебе смаженого й рекомендував закусувати горілку передусім самбусиками з шпинатом, сиром й м’ясом, а вже потім братися за манакиш і лахме. Та врешті решт він втратив ініціативу; товариство розбилося на групки по двоє – по троє й розсередившись у банкетному залі й поза ним, занурилося у свої вчені балачки, забувши про Лучейка й Босаковського й не відволікаючись навіть на споглядання танцю живота, який сумлінно виконувала одна з вихованок пана Поплавського у сусідньому Східному залі.

      Гоноровий шляхтич й Петро опинилися відтак на літньому майданчику, відкіль вже прибрано столи й крісла (надворі жовтень 2015-го) й отут, перебуваючи у захваті від нічних споминів, свого нового наукового звання й в’янучої краси Пушкінського парку, посеред якого і вродився арабський ресторанчик, доктор наук розповів про свій іспит з педагогіки на другому курсі і його несподіване продовження.