Лицар з Кульчиць. Ярослав Яріш

Франк. – А ми вже зачекалися.

      – Гер капітан так багато розказував про пана, що нам аж цікаво скуштувати того славного напою, – докинув один з гостей.

      Усього в світлиці було четверо чоловіків без самого Юрія. Це був капітан, двоє його гостей, яких Юрій ще не знав, та давній товариш – Юрко Михайлович – серб.

      – З радістю приготую для вас каву, аби ви могли збадьоритися й відчути цей неповторний смак, вдихнути аромат, – відповів Юрій і пішов до кухні.

      – Дозволь, гер Кульчицький, піти з тобою та подивитися, як ти чаклуєш над тим напоєм, – зголосився один з гостей.

      – Прошу, – погодився Юрій.

      У грубі вже горіли дрова, тож Кульчицький просто порозсовував їх по кутах гачком – кава має варитися на малому вогні. Далі він поставив на блят залізний таз із піском усередині, чекав, доки пісок нагріється. За цей час помив руки, засипав дрібно розмелені кавові зерна у турку (він так називав посудину, в якій варив каву), залив холодною кип’яченою водою. Тут було рівно на дві філіжанки – для гостей пана капітана.

      Пан Юрій пересовував турку з місця на місце по піску, доки кава поволі не зварилася. Гості із зачудуванням дивилися на всі ті чаклування. Тільки кава підходила до кипіння, почала підійматися своєю піною, як Юрій хвацько підхопив її і розлив у дві філіжанки. Божественний аромат тут же розлігся кімнатою, почав лоскотати ніздрі присутнім.

      – О, God, який запах. Готуйте, пане Юрію, і мені чимшвидше філіжаночку, бо не витримаю – помру, – почав благати гер капітан.

      Гості сіли просто тут, на кухні, за стіл. Вони із пересторогою спочатку вдихали аромат, вдивлялися, спробували пригубити, однак напій був дуже гарячий.

      – Не бійтеся, мої друзі, – закликав Франк. – Сміливіше. Скуштуйте – і ви зараз же відчуєте, як по тілу вашому розіллється приємний потік, так ніби скуштували божественного нектару.

      Гості зробили по кілька ковтків, увесь цей час Амбросій дивився на них, чекаючи їхнього «вердикту». Пан Юрій тим часом обернувся до кухоньки, готуючи нові порції.

      – Дас іст гуд! – почав махати головою один з гостей, вони з капітаном посміхнулися один одному. Тоді увагу перевели на другого.

      – А мені не дуже. Аромат – хороший, а от смак – ні до чого, гіркий дуже, – мовив другий гість.

      – Смак можна пом’якшити, додавши цукру й молока. Моя дружина завжди так снідає, зробивши собі горня кави з цукром та молоком та взявши печиво чи рогалики, – сказав від плити Юрій. – Попивши зранку кави, будеш бадьорим цілий день. А ще таким гарячим напоєм можна зігрітися холодними осінніми чи зимовими вечорами.

      Гість іще раз надпив, скривився:

      – Як на мене, то є два види напоїв: одні – щоби втамувати спрагу, інші – щоби поліпшити собі настрій. Як на мене – то краще пиво чи вино.

      Амбросій тут же заперечив:

      – А ти, друже, не порівнюй. Це різні речі.

      Він іще довго переконував свого товариша, вони говорили й пили каву. Нарешті, гість, якому напій спочатку не сподобався, мовив:

      – Справді,