Срібний трон. Клайв Льюїс

Читать онлайн.
Название Срібний трон
Автор произведения Клайв Льюїс
Жанр Героическая фантастика
Серия Хроніки Нарнії
Издательство Героическая фантастика
Год выпуска 1953
isbn 978-966-14-6884-8, 978-0-00-726943-3



Скачать книгу

сон. Вона переодяглася у свій светр і шорти – до пояса пристебнула похідний ножичок, який міг статися у нагоді, – і прихопила із собою ще кілька речей, що залишила в кімнаті дівчинка із тонким волоссям. Обравши із купи речей коротенький плащ ледь нижче колін із капюшоном («Не буде зайвим, якщо піде дощ», – подумала вона), кілька носовичків та гребінець, вона нарешті всілася та стала чекати на пугача.

      Коли очі в неї вже зовсім заплющувалися, пугач повернувся.

      – Ми готові, – оголосив він.

      – Краще йдіть попереду, – попрохала Джил. – Я ще не дуже-то запам’ятала всі закутки та переходи.

      – Пугу-пугу! Ти що? – здивувався пугач. – Ніхто не збирається пробиратися замком. Так не згодиться. Ми полетимо – лізь мені на спину!

      – Ох, – видихнула Джил, роззявивши рота від не дуже приємної несподіванки; вона аж ніяк не була певна, що їй кортить подорожувати таким шляхом. – Хіба я не заважка для вас?

      – Пугу-пугу! Я вже переніс іншого! Нумо! Тільки спершу погасімо лампу!

      Варто їм було загасити світло, як нічний простір у вікнині одразу здавався не таким темним – уже не чорним, а сірим. Пугач злетів на підвіконня та став обличчям до ночі, розпрямивши крила. Джил здерлася на його коротке товстеньке тільце та всіслася на спині, сховавши коліна під крилами та обхопивши птаха якомога міцніше. Його пір’я було м’яким та напрочуд теплим на дотик, але схопитися не було за що. «Цікаво, яким видався Бяклі той переліт?» – тільки-но подумала вона, та птах моторошно ухнув униз із підвіконня, потім вирівнявся – крила його залопотіли, а в обличчя дівчинці дмухнуло неабияк холодне та вологе нічне повітря.

      Було набагато світліше, ніж вона очікувала, і, хоча небо захмарилося, навколо місяця лишалась блідо-срібляста ділянка. Поля, понад якими вони пролітали, видавалися сірими, а дерева – чорними. Повівав вітер – не легкий нічний бриз, а той притишений тривожний вітерець, що передвіщає близький дощ.

      Пугач круто розвернувся, так що тепер палац, у якому світилися лише кілька вікон, лежав прямо попереду. Прямуючи на північ, вони пролетіли над ним і перетнули річку. Відчутно схолодніло, і Джил здалося, що вона помітила біле відображення пугача в темних водах ріки під ними. Невдовзі вони промайнули північний берег річки й полетіли над залісненими землями Нарнії.

      Раптом пугач клацнув дзьобом, схопивши на льоту щось невидиме Джил.

      – Будь ласка, не робіть так більше, – заблагала дівчинка. – Не робіть різких рухів! Ви мало не скинули мене додолу!

      – Прошу вибачення, – чемно відповів пугач. – Закортіло нашвидкуруч поласувати кажаном. У польоті немає нічого більш поживного за гарного товстенького кажанчика. Чи не бажаєте скуштувати? Можу й вам спіймати.

      – Ні-ні, дякую, – здригнувшись, поспіхом відповіла Джил.

      Вони дещо знизилися, і тепер перед ними непроглядною чорною плямою виокремлювалася на тлі синювато-сірої ночі якась споруда. Джил ледь встигла розгледіти, що то вежа