Евотон: трансформація. Андрій Крижевський

сьогодні. Рішенням Світової Ради передбачалося, що на роботів, яких іменували Ферруанцями, не розповсюджувалася приватна власність. Вони належали виключно державам і безкоштовно надавали різні послуги населенню. Цей крок передбачено програмою зближення держави й суспільства. І водночас це було тестуванням для прийдешнього масштабного впровадження роботів на постійній основі в більшість сфер життя майбутніх поколінь, які вимагатимуть обов’язкових соціально-економічних змін. Щось подібне в минулому відбувалося й у патрійців. Звісно, основна відмінність Ферруанців людства від їхніх позаземних аналогів полягала в цілковитій відсутності в них бойових можливостей.

      Дівчина опустила голову: біля входу стояли два бійці, кожний з яких наглядав за своєю ділянкою. Вони майже не перетиналися поглядами: вхідні двері між ними служили умовною межею їхніх зон відповідальності. Той, що стояв праворуч від входу, підвів голову й помітив Анну. Дівчина подала йому знак, піднявши руку. Він їй відповів добродушним кивком. Утім, більше її увагу привернув боєць, що перебував під її лоджією. Чоловік виглядав надто напруженим, що збентежило його підзахисну. Все-таки ніщо не указувало на гіпотетичну небезпеку. Хоча їй, як нефахівцеві, навколишній світ не міг надати ніяких критеріїв для реальної характеристики поточного становища. Періодично він жував кавові зерна, які діставав з правової кишені піджака.

      – Мила, пробач мене, будь ласка! – у його голосі відчувалася нервозність. – Ні. Передай батькам, що я прошу вибачення у них за все, що заподіє їм біль, – він говорив з паузами, уважно вислуховуючи свого співрозмовника й не перебиваючи його. – Ні, я не повернуся. І я не розраховую, що ти зрозумієш мене, але розраховую, що коли-небудь пробачиш. Передай Майклу, що він був прав!

      Анна не встигла відреагувати на підслухану розмову: вона відчула сильну слабкість, яка примусила її втратити рівновагу. Падаючи назад, вона відчула дбайливий дотик чиїхось долонь і шепіт:

      – Тихіше, тихіше… Пересидимо тут.

      Вона не втратила свідомість, але сил бракувало навіть повністю розплющити очі.

      Тим часом боєць Об’єднаних збройних сил Ради виявив, що його напарника немає біля дверей. Він вмить дістав свою плазму й насторожився, уважно вивчаючи обстановку. Потім почав робити повільні й обережні кроки, наближаючись до точки зникнення хлопця. Кілька разів зупинившись і прислухавшись, боєць дістався до місця, що цікавило його. Він лише встиг вдихнути, як його шию здавило, і за кілька секунд безшумно мертвий повалився на тротуарну плитку.

      Минуло близько хвилини, перш ніж з будинку вийшли два бійці з піднятою зброєю й виявили зникнення обох вартових. Подавши умовний сигнал, один з бійців показав своєму напарникові, що необхідно, розділившись, оглянути об’єкт. Після ствердного кивка бійці попрямували кожен у свою сторону. Два одночасні постріли в потилицю зупинили їх. Вхідні двері тихенько відчинилися. Простора вітальня відділялася від коридору аркою. За нею правобіч виднілися сходи, що вели на другий поверх.