Сто тисяч. Іван Карпенко-Карий

хо-х! Трудно теперечки жить на світі. А через чево і трудно? Через того, що багато розумних понаставало… Усі торгують, а покупателі только глазами купують, і торговлі нема – один убиток. Так я сібє видумал новую комерцію: хорошій будет гендель, єжелі удастся… Попробуєм!..

      Ява II

      Роман і Невідомий.

      Невідомий. Здрастуйте вам.

      Роман. Здоров.

      Невідомий. Це хата Герасима Никодимовича Калитки?

      Роман. Це.

      Невідомий. А де ж сам хазяїн?

      Роман. Вони в город поїхали, сьогодня повинні буть назад.

      Невідомий. Я з ним відался, і он сказал, щоб я приїхав.

      Роман. Може, й вони через годину будуть.

      Ява III

      Ті ж і Копач.

      Копач. Ура! Тепер суд гласний, накриває жидків часний! Хе-хе-хе!

      Невідомий. А ви разлі часний? Не похоже.

      Копач. Не та рожа? Ха-ха-ха!

      Невідомий. Прощайте! Я навідаюся опісля, бо у мене є діло до Смоквинова. (Пішов.)

      Ява IV

      Копач і Роман.

      Копач. Ха-ха-ха! Заметь-це пройдисвіт! Я їх багато бачив, у мене опит і практіка. Я на них насмотрелся… Командовал зводом, так пров'янт і фураж часто получав, знаю їх, да і они меня знають! Тепер літ трідцать в одставкє, по світу вольно я хожу і в очі сміливо усім гляжу… Стихи… Ха-ха-ха! А батько купчу й досі ще не совершив?

      Роман. Ще в городі.

      Копач. Хотів поздравити його з пріобрєтєніем зємєлькі… А Прасковєя Івановна?…

      Роман. У попа.

      Копач. Так! Торічелієва пустота… Хе-хе-хе! Ти цього не знаєш – це з фізікі. В такім разі – адіо! К обіду я прийду. (Пішов.)

      Ява V

      Роман, потім Мотря.

      Роман. Наче і розумний, а дурний. Тридцять літ шукає кладів і голий став як бубон, бо все на кладах, кажуть, прокопав… І все він зна – тілько нічого не робе. (Іде до дверей і гука.) Мотре, та йди-бо сюди!

      Мотря за дверима. «Чого там? Нема мені часу».

      Роман. Та нам, мабуть, не буде часу і вмерти. Іди-бо! Зашиєш мені сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пішли. Хочеться мені з Мотрею побалакать, то нема за чим у хату йти, так я нарошне розірвав рукав.

      Входе Мотря.

      Заший. (Показує.)

      Мотря. Де це ти так розпанахав?

      Роман. Зачепився за вила.

      Мотря зашива, Роман її цілує.

      Мотря (б'є його кулаком). А це що? А тпруськи!

      Роман. Хіба не можна? Ми ж восени поженимось, чула? Що батько казав?

      Мотря. То тоді і цілуваться будемо, а тепер зась! Може, ще батько шуткував, а ти вже н губи розпустив.

      Роман. Ні, це не шутки. І мати казала, і батько казав, що кращої невістки не треба.

      Мотря. Уже зашила. Іди собі, я не маю часу теревені править, та он вже батько приїхали.

      Роман. Батько? Справді.

      Мотря вибіга.

      Ява VI

      Герасим і Роман.

      Герасим. А ви чого тут збіглись, роботи нема, чи що?

      Роман. Та я розірвав рукав… Мотря зашила.

      Герасим. А мати ж де?

      Роман. Пішли до попа…

      Герасим. Знайшла празник. Іди ж до роботи, бо там роти пороззявляють та й стоятимуть. Нехай коней розпряжуть, а збрую зараз однеси в комору, щоб якої реміняки не порізали на батоги.

      Роман. Добре. Тут жид якийсь питав вас і Копач.(Вийшов.)

      Герасим (один). Жид-то діло, а Копач-морока. Ху! Слава богу, справився з ділами: совершив купчу, і земельки прибавилось. І бумага зелена, мов земля, укритая рястом!.. Ох земелько, свята земелько, божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо – усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колосується жито; і все то гроші, гроші, гроші… Кусочками, шматочками купував, а вже і у мене набралося: тепер маю двісті десятин – шматочок кругленький! Але що ж це за шматочок! Он у Жолудя шматочок – так-так, – однієї шпанки ходить дванадцять тисяч, чотири чи п'ять гуртів випасається скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тілько біля свиней шість чоловіка день при дні працює!.. І яким побитом Жолудь достав таку силу грошей – не зрозумію… Я сам пам'ятаю, як Жолудь купував баранців, сам їх різав, торгував мнясом у різницях, а тепер – багатир. Де ж воно набралося? Не іначе, як нечистим путьом! Тут недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає – і тілько ж всього-на-всього