Двоє. Петро Немировський

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

      Петро Немировський

      ДВОЄ

      Оповідання

      Переклад Ірина Гаркуша

      1

      Не дивлячись на вранішній час, сонце вже пригрівало. Яків Петрович і Лідія Адамівна йшли до станції метро. Яків Петрович, любитель швидко ходити, змушений був підлаштовуватись під дружину і сповільнював кроки – у Лідії Адамівни хворі ноги. В руках його – лопата і сумка, Лідія Адамівна теж несла сумку.

      – Гарна погода сьогодні, слава Богу, нема дощу, – промовила

      вона і, тяжко зітхнувши, додала: – Шкода, що нема з нами дітей. Треба буде їм обов’язково написати, що ми сьогодні були на кладовищі.

      – Напишемо, – пробурмотів він.

      – Досить сердитись. Вони ні в чому не винні.

      Яків Петрович і Лідія Адамівна залишилися самі – діти жили від них далеко.

      Спочатку до Америки з чоловіком і донькою поїхала їхня донька Свєта. Дзвонила, писала батькам листи, підбадьорювала, запевняла, що скоро забере їх до себе. Батьки спершу сподівались, але через різні причини від’їзд відкладався. Спочатку виникла якась плутанина у Вашингтонському імміграційному центрі; потім раптом з’ясувалося, що не вистачає деяких важливих довідок, а оформлювати ці папери у дочки поки що немає часу, потім ще щось. Поступово батьки змирилися з думкою, що найближчим часом до Америки не потраплять. Здогадувались, що Свєта вже й сама не дуже хоче, щоби вони приїхали. Листувались, дзвонили одне одному, але розмови про від’їзд заводили все рідше. Дочка іноді надсилала долари і посилки з речами, а онучка – намальовані нею малюнки: ліс, море, птах, і в підписах до малюнків все частіше зустрічались англійські літери.

      Потім в Нідерланди поїхав син Вадим. Він був блискучим програмістом і, підписавши контракт з нідерландською фірмою, відправився на два роки в Амстердам. Контракт подовжили, Вадим залишився ще на рік, потім ще. Раптом батьки отримали конверт, в якому лежала кольорова світлина – Вадим стояв обійнявшись з молодою дружиною. Писав, що Гретхен – чудова жінка, працює у престижній фірмі з вирощування тюльпанів. Вони планують купити свій дім і… чекають на дитину – Гретхен на четвертому місяці вагітності. Обіцяв приїхати в гості, вирішивши спочатку деякі справи. Може, приїдуть разом – Гретхен давно хотіла побувати в Києві.

      Батьки відправили молодятами привітання.

      В гості, тим більше з молодою дружиною, Вадим не приїхав. Проте надіслав фото новонародженого сина. Подзвонив, сказав, що щасливий і дуже заклопотаний.

      Ось так і вийшло, що на схилі років Яків Петрович і Лідія Адамівна залишилися самі. Коли його забирала досада, він говорив, що хороші діти так не вчиняють: «Ми їх ростили, виховували, а вони… Егоїсти, що сказати!» Лідія Адамівна шикала на чоловіка: «Це ти егоїст, хвилюєшся лише за себе. Думаєш, їм там легко?» Ночами вона частенько плакала, особливо після телефонних розмов із дітьми. Він же, знаючи, яка рана на серці у дружини, сердився на дітей ще дужче.

      Спустившись у метро, пройшли крізь турнікети. Біля ескалатора він зупинився, почекав дружину: сама вона побоюється ставати на рухливі сходинки, тому що страждає на короткозорість, а окуляри їй підібрати руки не доходять.