Артем Чех
Список книг автора Артем ЧехПластик
Пластик – це матеріал, з якого зроблені декорації цієї книги. Щоправда, люди, емоції, навіть мрії – теж пластик. І головний герой, чотирнадцятирічний хлопець, який не має навіть імені, намагається пробитися крізь товщу сірого мертвого матеріалу заради… чого? Саундтреком до цієї повісті найкраще слугуватиме «Fake Plastic Trees» Radiohead.
Торжество поминок
«Його смерть ні для кого не була несподіванкою. Всі вже давно чекали, що, можливо, не шановний, але все ж таки Анатолій Іванович помре. І от він помер…»
Вбити пересмішника
«– …Мило, талановито, але… але після Толстого чи Золя читати Тригоренка не схочеш. Саме такі слова Олексій Борисович Тригоренко почув від Костянтина Гавриловича, головного редактора одного товстенького журналу. Олексій Борисович уже п'ять років як нічого не писав, але з часу гучної юності залишилось кілька картонних папок з рукописами, які й були віднесені до Костянтина Гавриловича, колишнього приятеля Тригоренка, однокашника та однокурсника…»
Рожеві сиропи
«Рожеві сиропи» – нова книжка Артема Чеха. Передусім, це однойменна повість, у якій автор познайомить своїх читачів із надзвичайними персонажами та їхніми феноменальними здібностями. На вас чекатимуть фантастичні пригоди, в які потрапляють герої книжки, подорожі в часі і просторі, чудернацькі винаходи та вічні питання честі, добра і справедливості. Також у цій книжці представлено кілька оповідань.
Анатомічний атлас. Важко бути жабою
Артем Чех (народився 1985 р.) – автор трьох прозових книг. Закінчив один із столичних вузів без червоного диплому. Шкідливі звички – кава, книжки, кіно, Іра Цілик, Київ. Його книжка «Цього ви не знайдете в Яндексі» здобула перемогу в конкурсі «Міський молодіжний роман 2007». «Анатомічний атлас» – це книга про те, чого не варто робити, аби не зіпсувати собі життя. Це книга про життя, яке зіпсоване тим, чого, в принципі, робити не варто. Це пацаняча антиутопія. Це анатомія больових точок покоління автора. Але передовсім – це історія про Віталіка і про те, як важко бути жабою…
Doc 1
В основі «Doc 1» – реалії сьогодення, притомна історія з життя представників різних поколінь і продуманий сюжет. Молодий хлопець заходить у безвихідь – приходить до такої нестерпної самотності, позбавитися від якого можна, тільки виливши свій біль на папір. Трагедія Дюши полягає в тому, що він з дитинства вважав свої типові підліткові проблеми нетиповими, а себе – унікальними. Хлопчик виріс, комплекси залишилися. Це не киберпанк-литература і не книга про хакерів і програмістів, як може здатися на перший погляд. І навіть не історія любові – це історія самотності типової людини, яка закрилася від усіх, вважаючи себе унікальним без особливих на те причин.
Нарта
…У мене був знайомий – кодер. Чи хакер? Ні, таки кодер. Я не знаю дня, коли б він просидів у своєму продавленому кріслі перед монітором менше дванадцяти годин. Речі у його кімнаті були розташовані таким чином, що з крісла можна було дістати будь-що. …Цей прищавий кодер може за кілька хвилин написати складнючу програму або зробити інтернет-портал – нахатеемеліти, напехепешити, флеш, знову ж таки. Навіть дос. Хоча справа не в тому, що міг мій знайомий кодер, а у тому, що одного разу він закохався.
Арнольд, з яким я свого часу жив в одній квартирі
«…Мені ніколи не було з ним нудно. Він був охочий до різного роду розповідей. Я йому вірив, адже нічого надзвичайного він не розповідав, лише звичайнісінькі історії з дитинства або курйози, які з ним траплялися. Або анекдоти, учасником яких був його дядя, фермер з Каховки. А ще він не був проти того, аби я жив у його квартирі. Я прибирав – у мене був до цього хист, мив посуд, готував їсти, годував кота, поливав кактус, коментував ЖЖ його коханок…»
Наша любов
«Моя любов почалася у третьому класі. Я любив Іру Іванченко. Хоча ні, не я. Ми. У мене був друг Костя Коберідзе. Хороший, справжній, чесний і сильний товариш. Такого можна було брати у розвідку і бути впевненим у тому, що якщо тебе ранить, то Костік без зайвих слів винесе тебе на своїх дужих грузинських плечах і вприсне тобі протиправцеву сироватку зі своєї власної аптечки…»
Моя територія «А»
«В актовому залі Будинку вчителя пахло фанерою. Так пахнуть крісла з підйомними сидушками. По краях сцени темно-бордовими ганчірками звисали важкі запилюжені лаштунки, стеля та стіни були вкриті світло-сірими панелями з гіпсу та ракушняку. З невеликих динаміків лунав гурт «Привокзальна площа», посеред сцени лежала чимала алюмінієва стрем'янка. Зліва від сцени стояли дівчата у кількості чотирьох штук. Усі вони були якісь однакові. Типові стрижки каре, товстезний шар маминої пудри, дешеві лосини. Це був вівторок. Навіть зараз добре пам'ятаю, що це був вівторок…»