Кузьма Скрябін. Мария Згурская

музики й культури України важко порівняти з чиїмось іншим. Він був кумиром мільйонів українців і незаперечним авторитетом: співак, композитор, письменник, продюсер, актор і багаторічний лідер гурту «Скрябін». Він запам’ятався своїм шанувальникам неймовірним гумором, божевільними ідеями та відкритим серцем…

      Пісні «Скрябіна» слухали по всій Україні, концерти гурту проходили з незмінним аншлагом навіть у тих місцях, де організатори не могли собі дозволити заплатити високий гонорар. При всенародній популярності Кузьма відрізнявся невисокими вимогами в райдері[1], скоріше, навпаки, – був людиною скромною, але напрочуд талановитою.

      Знайомі згадують музиканта як високого чоловіка з неслухняними волоссям, загадковою усмішкою й вогнем в очах, що мав власний стиль в музиці, в якому творив упродовж усього життя. У текстах його пісень дуже багато асоціативних рядів, метафор і глибокого філософського сенсу.

      Життя Кузьми – яскравий приклад того, як домогтися слави з «нуля», як втілити мрію й повірити в себе, коли ніхто не вірить; і як зануритися в любов до музики з головою, почувши лише одну пісню.

      У чому коріння успіху й популярності Кузьми? Напевно, занадто просто було б вважати його тільки співаком, композитором, продюсером або письменником. Він став легендою ще за життя. Автокатастрофа потрясла усіх, і смерть лише увічнила цю славу.

      Таких, як він, – одиниці. Справжній, щирий.

      Кузьменко Андрій Вікторович (псевдонім «Кузьма») народився 17 серпня 1968 року в місті Самбір Львівської області, а загинув 2 лютого 2015 року в страшному ДТП поблизу населеного пункту Лозуватка на території Дніпропетровської області. Сьогодні йому могло бути 51, а Україна могла б слухати все нові й нові пісні культового артиста. Але музика була далеко не єдиним його талантом.

      Ким ще був Кузьма і кого ми втратили?

      Музикант

      То голос,

      То мій голос,

      Тільки голос,

      Просто голос.

      Про його життя та досягнення як музиканта можна говорити дуже багато. Він же був занадто жадібним до життя у всіх його проявах, до творчості, до волі, він зневажав всілякі умовності, кордони та рамки, нетерпляче перетинав їх, роблячи те, що вважав правильним та доцільним. Всебічно обдарована й щира, справжня людина Епохи Відродження.

Початок

      Його захоплення музикою почалося ще змалку, з сім’ї, де Андрій був єдиною дитиною. За словами самого Кузьми, з дитинства він був «козирним чуваком». Його мама була вчителем музики, а тато інженером. Сім’я жила в Новому Роздолі, де мешкала його бабуся Марія Григорівна. Пізніше, після переїздів, він жив у бабусі влітку.

      Сам Кузьма з усмішкою пригадував в інтерв’ю, що в босоногому дитинстві мріяв стати водієм сміттєвоза або дальнобійником. Він вважав, що це романтична професія. Цілий день крутив кермо від старого автомобіля. Навіть маршрути на карті малював. Ця любов до коліс і великих авто пізніше трансформувалася в пристрасть до автомобілів, яка супроводжувала Кузьму весь цей час, що б не відбувалося в його житті. У різний час Андрій вів три телевізійні програми, в яких, так чи інакше, були присутні автомобілі, написав книгу про свої перші пригоди за кермом і неодноразово давав інтерв’ю про захоплення чотириколісною (і не тільки) технікою. Андрій Кузьменко багато подорожував і займався спортом. Він навіть був майстром спорту з біатлону.

      Але саме музика стала його життям. Саме в цій сфері він прославився найбільше.

      Мати, Ольга Михайлівна Кузьменко (1947 р.н.), була талановитою, обдарованою до мистецтва людиною. Вона беззмінно працювала викладачем музики, була ентузіасткою своєї справи: ще коли вчилася в Дрогобицькому педінституті, їздила по віддалених селах з магнітофоном і там записувала народні пісні, прислів’я, збирала фольклор, робила етнографічні замальовки на музичну тему. Пізніше, вже на початку 1990-х, після поїздки до Вільнюса, вона захопилася народною керамікою, зацікавила цим усю родину. Батько Андрія – Віктор Кузьмич Кузьменко (1942 р.н.) – все життя пропрацювавши на хімічних підприємствах інженером, удосконалив технологію. І Кузьменки почали робити й продавати розмальовані дзвіночки з глини, які були дуже модними подарунками. Це допомогло пережити кризу «голодних дев’яностих».

      Також Ольга Кузьменко створила дитячий колектив – осередок юних талантів, ці діти співали народні та обрядові пісні. Поряд з такою мамою Андрійко поволі переймався музичними гармоніями, з дитинства в хлопчика були абсолютний слух та здібності до музики, а на додачу – непосидючість і бажання бути не таким, як усі.

      Мати згадує: «Андрію було два роки. Я вирізала з картону електрогітару, причепила стрічку. Він приходив в ясла, і щоб він не плакав, я на нього гітару одягала, і він починав співати: «Червону руту не шукай вечорами». А на публіку Кузьма вперше вийшов у віці трьох років і прочитав вірш на святі в дитячому садку.

      Він намагався успішно долати перешкоди. Щоденні тренування даються дуже складно, але вони насправді важливі для майбутнього на великій сцені.

1

Райдер (від англ. ride – поїздка, їхати) – список вимог, що пред’являє артист (або група) організаторам гастрольних виступів. Фактично, це перерахування умов, яких потребують артисти до, під час і після виступу.