Енн з Лопотливих Тополь. Люси Мод Монтгомери

інше, – відповіла Енн. – Тільки… трохи несправедливо… як бити когось, хто не може дати відсічі. Але ж ви ні про кого нічого такого жахливого не розказали, панно Картлоу.

      – Я ж розповіла, як Натан Прингл підозрював свою жінку.

      – Проте ви залишили їй шанс на виправдання, – і панна Валентайн пішла додому з легким серцем.

      VI

      «Цього вечора я зробила виправу до цвинтаря, – написала Енн у листі до Гілберта, повернувшись додому. – Який гарний вираз, ‘‘зробити виправу’’, я використовую його за кожної нагоди. Дивно стверджувати, що мені сподобалася та прогулянка, але так воно і є. Панна Картлоу розповіла такі кумедні історії. Гілберте, комедія й трагедія настільки переплелися в людському житті. Єдине, що ніяк не йде мені з думок – історія тих двох, які разом прожили 50 років і весь час ненавиділи одне одного. Я не вірю, що так було насправді. Десь написано, що ‘‘ненависть – всього лиш любов, що помилилася шляхом’’. Я просто переконана, що за їхньою ненавистю ховалося справжнє кохання… точнісінько як тоді, коли мені всі ті роки здавалося, наче я тебе не терплю, а я дійсно кохала тебе… і, думаю, смерть відкрила їм очі на цю любов. Я щаслива, що усвідомила свою любов ще за життя. А ще я усвідомила, що й серед Принглів є кілька добрих людей – тих, що спочили в Бозі.

      Минулого вечора, коли я серед ночі спустилася напитися води, то застала в коморі тітоньку Кейт за процедурами з маслянкою. Вона попросила не прохопитися перед тітонькою Чатті… та назве все витребеньками. Я пообіцяла мовчати.

      Елізабет і далі приходить по молоко, хоча ‘‘Прислуга’’ давно вже забула про свій бронхіт. Дивно, що вони дозволяють їй приходити, адже пані Кемпбел принглівського роду. Минулого суботнього вечора Елізабет… здається, вона тоді була Бет… побігла, співаючи, від мене, а я виразно чула, як при вході ‘‘Прислуга’’ їй каже: ‘‘Ось-ось настане неділя, нема чого тобі виспівувати’’. Я певна: якби на те її воля, то малій заборонили б співати і в будь-який інший день.

      Того вечора Елізабет мала нову сукенку винного кольору… вбирають вони її гарно… вона задумано мовила: ‘‘Я вирішила, що як одягну цю сукенку, то буду виглядати трішки красивою, і пошкодувала, що мене не бачить тато’’. Звичайно, коли настане Завтра, він точно мене побачить… але мені часом здається, що Завтра приходить ой як повільно. Шкода, що ми не можемо трішечки пришвидшити час, панно Ширлі.

      А тепер, найдорожчий, я мушу розібратися з кількома задачками з геометрії. Задачі заступили те, що Ребекка називає моїми ‘‘літературними пробами’’. Страхіття, яке тепер терзає мене днями, – непосильна задача, що зненацька виринає на уроці. А що б тоді заявили Прингли… що б вони тоді заявили!

      Тим часом, оскільки ти любиш мене та котяче царство, молися за нашого бідолашного, убитого горем зневаженого кота. Нещодавно Ребецці Дью в коморі попід ногою пробігла миша, і відтоді вона пашить обуренням: ‘‘Той Котисько тільки їсть, спить, нічого не робить і дозволяє мишам шастати по всіх усюдах! Це вже остання крапля’’. Тож вона