Лола – любляче сердце. Ізабель Абеді

нісенітниця!

      А ще подруга говорить, що ніколи не можна думати про те, буцімто нічого не вийде або все доведеться переробляти.

      Напевно, вона, як завжди, має рацію.

      А тепер – моя нова історія.

      1.

      Страшні зайці, Болінья та друга половина ночі

      Спочатку був крик.

      Він пролунав глупої ночі й від цього моменту не вщухав ні на мить. Лемент звучав три доби поспіль, аж поки всі жителі Гамбурга не стали на коліна перед своїми ліжками й не склали молитву всемогутньому Господу на небесах, щоб цей крик, нарешті, припинився. Але Бог їх не почув.

      Довелося мені взятися до цієї справи.

      Крик долинав із будинку на Оштерштрассе. Сусіди сказали, що там живе молода подружня пара на прізвище Рукдешер. Три дні тому вони повернулися додому зі своєю новонародженою дитиною – і відтоді малюк репетує. У них уже побували лікарі, акушерки, медичні сестри й народні цілителі, але ніхто так і не зміг допомогти. Сьогодні по обіді герра Рукдешера відвезли до лікарні, бо в нього лопнула барабанна перетинка, тому на дзвінок у двері ніхто не озвався. Довелося зламати двері. Фрау Рукдешер, жалісно стогнучи, ховалася за диваном. Бліда, зі скуйовдженим волоссям і зовсім виснажена.

      Дитина лежала в ліжечку. Це був хлопчик, і обличчя в нього вже стало темно-синім від крику. Над головою в нього висіло брязкальце з маленьких зайчиків. Зайчики були також на простирадлах, на подушці, на ковдрочці й навіть на його крихітній піжамці. Шапочка в малюка була біленька, з блакитними заячими вушками. Шпалери в дитячій теж були суціль у зайчиках. На столі лежала книжка з картинками «Стриб, стриб, перестриб!», по підлозі були розкидані іграшкові зайці всіх розмірів.

      Поки маля набирало повітря, щоб продовжити волати з новою силою, фрау Рукдешер ледь чутно прошепотіла:

      – Я більше не можу!..

      – Саме тому я й тут! – оголосила я.

      Я взяла малюка на руки й пильно подивилася йому

      в очі. За кілька секунд я кивнула й прошепотіла йому на вухо два-три чарівні слова. Потім прикрила долонею очі немовляти, й воно відразу заспокоїлося.

      – Усе ясно, – сказала я фрау Рукдешер. – У вашого сина фобія на зайців.

      – Що ви кажете? – здивовано скрикнула бідолашна жінка, переводячи погляд із зайців на сина.

      – Фобія – це дуже, дуже сильний страх, – пояснила я. – Нездоланний. Таке іноді трапляється. У вашого сина саме такий випадок. Уся справа в зайцях.

      – Так, але… Чому ти так вирішила? – пробурмотіла фрау Рукдешер.

      – Я вмію читати думки малят, – відповіла я. – Уся ця квартира для вашого сина – справжня кімната жахів.

      Фрау Рукдешер тільки витріщила очі.

      Те, що я сказала, було чистою правдою. Достатньо мені разок заглянути в очі маляті, потім злегка сконцентруватися, і я відразу розумію, в чому справа. Можу навіть назвати ім’я та знак зодіаку дитини. А вже зрозуміти, чого вона хоче, – немає нічого легшого. Цю дитину звали Ян-Оле. За гороскопом хлопчик був Дівою, а асцендент у нього – Риба. Його головне бажання я відразу ж передала матері:

      – Якщо хочете, щоб вашому синові було добре вдома, забезпечте йому черв’яків!

      Фрау Рукдешер ледь не задихнулася:

      – Мій син… він… він хоче черв’яків?

      – Так, – відповіла я. – Плюшевих, гумових, дерев’яних, пластикових – байдуже яких. До Великодня вам слід замовляти великодніх черв’яків. Але для початку звільніть будинок від цих незліченних заячих вух. Щоб про них і згадки не лишилося. Вам усе зрозуміло?

      Фрау Рукдешер кивнула. А потім зі сльозами на очах опустилася переді мною на коліна.

      На прощання я дещо шепнула Яну-Оле на вушко, і на цьому мою місію було завершено. Тепер у малюка будуть шпалери з черв’ячками та гойдалка у вигляді величезної гусені. Він стане найтихішою та найзадоволенішою дитиною в Німеччині.

      Звісна річ, уся ця історія потрапила в газети, і відтоді я в Гамбурзі – знаменитість. Звати мене Лала Лу, я фахівець із проблем із дітьми. Тож я маю силу-силенну важливих клієнтів. Я придбала супутниковий бебіфон, щоб швидше отримувати повідомлення про те, де я  потрібна, і нам довелося переїхати до нової оселі. Тепер ми живемо в найвищому будинку Гамбурга. У мене є власний автомат, що на першу вимогу негайно видає соски-пустушки, а на даху нашого будинку розташовано посадковий майданчик для мого гелікоптера. Пілота звати Александр, а командира екіпажу – Фло. Але вона до того ж працює ще й акушеркою-зоологом: її спеціалізація – приймати новонароджених китенят.

      Моїй родині довелося залишити колишню роботу, і тепер усі мої родичі працюють на мене. Мама відповідає на листи шанувальників, папай сидить на телефонній «гарячій лінії» і кондинірує мені розклад. Чи, може, координує? Ну, це пусте. Загалом, папай – мій агент. І дідусь теж: він сортує конверти з моїми гонорарами. Тітка Лізбет завідує автоматом із сосками-пустушками, а бабуся продає книги, в яких описано складні випадки, з якими мені вдалося впоратися.