Українські гетьмани Бруховецький та Тетеря. Іван Нечуй-Левицький

вським царем; Київщина, Волинь та Поділє знов піддались під польского короля. Обидва гетьмани хотїли зіпхнути один другого з місця і забрати в свої руки всю Україну, і разом з ними Москва й Польща вмішувались в українські дїла, піддержували кожна свого гетьмана і хотїли силою завоювати собі другу половину України. На Українї почались війни без перестану. Обидва гетьмани з польским та московським військом мережили Україну вподовж і впоперек, брали городи й села, руйнували, палили, накликали Татар, Поляків, Москалїв. Правий, західний берег став пустинею. Народ втїкав на далекі степи в Катеринославщину, в харківську, вороніжську ґубернїї, на Дін. Народ назвав сей крівавий час «руїною».

      Столицею Бруховецького став Переяслав; столицею Тетері зостався давний гетьманський город Богдана Хмельницького, Чигирин. Обидва гетьмани поглядали завидливими очима через Днїпро і збірали ся напасти один на другого. Бруховецький тихенько розіслав листи по Київщинї, в котрих підмовляв народ встати на Ляхів і вигнати їх з України. Тетеря послав Петра Дорошенка за Днїпро. Дорошенко засїв в Кременчузї. Бруховецький просив собі у царя на поміч московського війська, Тетеря кликав на поміч польске військо.

      Московський цар не дуже квапився, посилати Бруховецькому поміч. Він тодї воював з Польщею і Поляки страшно побили московське військо. В 1661 року, при Кушликах, в Литві польске військо розбило московських воєвод Хованського та Ордина-Нащокина. Двадьцять тисяч Москалїв полягло на місцї. Поляки одняли од Москви всю Литву й Білу Русь. Московський цар послав Бруховецькому трохи війська з своїми боярами, та в Сїч пять сот Москалїв та Донцїв з Касоговим на поміч запорожському отаманові Сїркові. А тим часом Тетеря послав до короля посланців Гарадзу та Олїстратенка і просив, щоб король чим скоріше приходив на Україну з військом. Король хапав ся на Україну, бо в Тетериній гетьманщинї вже починав ся проти Польщі страшний народний бунт. Його розпочав в Паволочі паволоцький полковник, Іван, на прізвище Попович. Козаки й народ звали його паволоцьким попом.

      Іван Попович був син священика з місточка Ходоркова. Ще в молодих лїтах він служив у війську Богдана Хмельницького і ходив на Білу Русь виганяти польских панів. За Юрия Хмельницького він уже був полковником в Паволочі, зайнявши місце Богуна, котрий перейшов полковником у Винницю. Але як настав гетьманом Тетеря, Поповичові стало дуже скрутно. Тетеря тяг до Польщі, любив польских панів, знов напустив Поляків та жидів на Україну. Попович ненавидів Польщу, польских панів та жидів, стояв за народ і тягнув до Москви, бо сподївав ся од Москви добра для народа. Він хотїв прилучити західну Україну до Бруховецького і посилав листи в Київ до московського воєводи, просячи од його помочі. Тетеря дізнав ся про те, що він задумує вигнати Поляків з України ще й передатись московському цареві, оддав його під суд і засудив на смерть. Київський митрополїт Діонизий Балабан та чернець Юрий Хмельницький упрохали Тетерю дарувати йому житє, вважаючи на його молоді лїта. Тетеря помилував Поповича, але з тим, щоб він постриг ся в сьвященика. Не минуло й півроку, а Попович знов почав слати листи в Київ до московського воєводи. Воєвода обіцяв послати йому поміч. Попович прибув в Паволоч і його знов вибрали козацьким полковником, не вважаючи на його попівську рясу. Попович підняв повстання проти Поляків. Народ і голота ненавидїли польских панів, не любили й Тетері за його ласку до Поляків і почали приставати до Поповича. В Паволочі вирізали всїх Поляків та жидів. Повстання зайняло ся. Попович розіслав загони і народ почав вирізувати та грабити Поляків та жидів, скрізь в місточках та в селах. Тетеря зібрав військо і обступив Наволоч. Попович послав просити помочі до Бруховецького, а сам запер ся в Наволочі. Поміч не прийшла і Попович, жалуючи город і людей, сам оддав себе в руки Тетері. Тетеря звелїв мучити Поповича: йому терли горячим каменем тімя, прикладали до боків розпечене зелїзо, а далї поодрубували руки й ноги і покинули його ще живого, а потім спалили його тїло. Се повстання так налякало Тетерю, що він просив, короля, аби як можна скоріше подати йому поміч і привести польске військо на Україну.

      Після Покрови, 8. жовтня 1663 року, польский король Ян Казимір прийшов на Україну і став у Білій Церкві, за шістьдесять верстов. од Київа. Ян Казимір тілько що одвоював од московського царя Олексїя всю Білу Русь і тепер хотїв одібрати і всю Україну. В короля було небогато війська, але до його пристали Тетерині козаки, йому послав Татар і кримський хан. В Білу Церкву прибув до короля гетьман Тетеря і з ним тринадьцять полковників, вірних королеві; між ними були: Ханенко, Милешко, Гоголь, Богун та Гуляницький. Духовеньство прислало од себе привитати короля архимандрита Гедеона-Юрия Хмельницького. Саме тоді вибрали в Києві митрополїта Йосифа Тукальского. Королю се не зовсім сподобалось. Тукальский не любив Польщі. В Києві сидїв в той час архиєрей Методий, приятель Бруховецького, а ще більший приятель московського царя, котрий, хотїв навіть настановити його київським митрополїтом. Методий писав в Москву про все, що робилось на Українї. Він зараз дав звістку в Москву, що польский король прийшов в Білу-Церкву і просив царя, щоб він, як можна скоріше, прислав на поміч Бруховецькому московське військо. Тимчасом, 13. листопада перед пилипівчаним пущенням, король з козаками та з Татарами дійшов уже до самого Днїпра, став у Ржищеві