Наречений. Микола Хвильовий

зуміла в політиці. Але тепер вона зрозуміла, що треба воювати проти генералів і що не треба царя. Вона, нарешті, навіть зробилась справжньою революціонеркою, бо Михайлик[2] писав, що справжні революціонери не тільки проти царя, але й проти соціал-угодовців. Коли приходили нудні й довгі степові ночі, вона сідала до столу й писала:

      «Дорогий мій, золотий мій Михайлику! Пишу тобі на твою колишню адресу, але не знаю, чи дійде і чи дістанеш ти цього листа. Я тебе кохаю, як і колись кохала – дуже, так, що аж зідхати важко. Я вже тепер не тільки проти царя, а й проти соціал-угодовців. Коли до нас приходять червоні, я страшенно радію і навіть плачу від радости. Всі вони такі гарні й хороші, ніби всі вони були твоїми близькими товаришами. Так що, дорогий мій, золотий мій Михайлику, тільки вони мене трохи втішають у моєму самотньому житті».

      Примітки

      1

      НАРЕЧЕНИЙ. Надруковане це оповідання вперше у журналі «Всесвіт» (1927.—№ 35). Згодом у т. З Творів і т. 1 Вибраних творів (звідки й подаємо) з такою передмовою:

      «Для контрреволюції нічого нема «святого». Вона не милує навіть маленьку людину з глухої провінції – людину, що, мабуть, нікому, ніколи й нічого поганого не зробила. Як же інакше розуміти це оповідання?»

      Написано 1927 року.

      2

      Так звали її коханого.

2

Так звали її коханого.