Розмова сердець. Микола Бажан

ня  свої.

      В  смердючому,  в  плескатому  конверті

      Заховано  слова  дрібних  тремтінь  та  мук.

      І  пані  Вічності,  шановний  пані  Смерті

      Заадресовано  до  їхніх  власних  рук.

      І  так  лежать  листи,

                       життя  малі  цидулки,

      І  труситься  над  площами  сльота,

      І  розбігаються  в  усі  кінці  провулки,

      Немов  рядки  предсмертного  листа.

      Я  теж  іду.

                       І  ось  уже  я  вдома:

      Хрещатик,  №  50.

      Я  зупинився.  Постать  невідома

      Заходить  теж  сюди

                         і  не  верта  назад.

      На  сходах  пахне    цвіль  і  сеча,

      І  купи  тьми  гниють  в  кутку.

      А  я  несу  на  утлих  плечах,

      Як  чадну  лампу,  голову  важку,

      І  серця  виссаний  кавалок,

      І  тіло  втомлене  своє,  —

      І  наді  мною  дім  встає,