Месопотамія
Скачать книги из серии МесопотаміяЮра. Історія з книги «Месопотамія»
Мрець виглядав ще гірше, ніж за життя. Сиве волосся, запалі очниці, гострий ніс, різкі зморшки на незадоволеному обличчі… Юра припускав, що той, хто повідомить лікаря, сам і буде цього мерця виносити. Тому розгорнув принесений йому минулорічний випуск «Національної географії» й несподівано для самого себе зачепився за матеріал про тваринний світ Месопотамії…
Ромео. Історія з книги «Месопотамія»
«Два роки тому я відчував, як серце щоранку будить мене зі сну, говорячи: давай, прокидайся, ми втрачаємо час. Скільки можна спати, підштовхувало воно, підстрибуючи на місці, давай, ми пропустимо все цікаве. Я прокидався й вибігав на вулицю, і жодне з див не могло б мене тоді оминути. Два роки тому я рвав повітря легенями й був певен, що за найближчим рогом на мене чекає щось неймовірне – вогні, салюти й святкові оркестри. І хоча там насправді на мене не очікувало нічого, крім весняних протягів, це аж ніяк не бентежило. Двадцять років – той вік, коли диявол приходить до тебе, аби поскаржитися на життя. Усе зав’язано на тобі, від тебе вимагається лише поменше спати. І користуватися презервативами. Все інше обов’язково з тобою станеться. І станеться саме так, як ти цього хочеш. Хочеш ти цього чи не хочеш».
Матвій. Історія з книги «Месопотамія»
Десять років тому час для мене зупинився, рішуче відмовляючись рухатися далі. Механізми завмерли, серце билося так, ніби робило послугу: без претензій, проте й без гарантій. Дратувало все, навіть запах власного одягу. Тридцять років виявилися пасткою – жодної втіхи від занурення в невідоме, жодної радості від продовження початого. Лише ранковий вогонь у голові, пообідня порожнеча в горлі, різке вечірнє світло. І жорстока, на рівні віри ненависть до тих, хто намагається зробити тобі добре, жорстока помста всім, хто намагається тобі допомогти…
Маріо. Історія з книги «Месопотамія»
Майстерню облаштували в підвалі ЖЕКу… У майстерні пахло фарбою, лаком і старим деревом, а ще чужими помешканнями, з яких притягувалися сюди для ремонту й реставрації крісла, стільці, шафи та книжкові полиці. Маріо працював тут від зими…
Марат. Історія з книги «Месопотамія»
За ті сорок днів, відколи помер Марат, до міста прийшла весна. І майже встигла минути. Ховали його в поминальний вівторок, на початку квітня, а нині пагорби заросли травою, зеленою й пекучою: надходило літо. За сорок днів ми встигли все забути й заспокоїтись. Але ось Маратові батьки зателефонували й нагадали. І я подумав: так, справді, лише сорок днів. Померлі не мають до нас претензій, живі вміють нас напружити.
Лука. Історія з книги «Месопотамія»
Наприкінці серпня вона знову зателефонувала. – Чув, що з Лукою? – запитала. – Рак горла. А він зовсім не хоче лікуватись. – Чув-чув, – відповів я. – Ти для цього телефонуєш? – Так. У нього день народження післязавтра. Він просив, щоб усі були. Думаю, хоче попрощатись…
Фома. Історія з книги «Месопотамія»
Усім потрібна хороша робота, ніхто не любить роботодавців. Усі ухиляються від сплати податків, проте саджають зазвичай того, хто перший запропонував не платити. І що в такому разі може нас вивільнити? Нас може вивільнити хіба що віра. Релігія, як правило, обслуговує спекулянтів та соціалістів, тож нам залишається хіба що молитись. І дбати про бухгалтерію… Фіма тримав невелику мережу пересувних кав’ярень, погано підготовлений персонал, багато працював, терпіти не міг безробітних.
Іван. Історія з книги «Месопотамія»
«…Ми робимо все, що від нас залежить. А що залежить від нас далеко не все, то й покладатись потрібно не лише на нас. Більшість життєвих негараздів та душевних сумнівів походять від нашого небажання щоденно поділяти наші вчинки на добрі й погані. Ми маємо нашу любов, проте не завжди нею користаємось. Ми маємо страх і покладаємось на нього більше, аніж потрібно. Життя має лише два шляхи: один веде до раю, інший – до пекла. Щоправда, у багатьох місцях вони перетинаються».
Боб. Історія з книги «Месопотамія»
«Америка видається мені країною дійсно рівних можливостей», – повідомляв Боб Кошкін, пишучи короткі, проте місткі електронні листи рідним та близьким… Два місяці тому, на початку літа, він висадився на летовищі Джона Кеннеді й рушив уперед, почуваючись так, як, мабуть, почувався свого часу Колумб: хитавиця ще не відпустила, думка про океан викликала спазми, проте під ногами лежала Америка й час було братися до її підкорення та окультурення…