Найвідоміший роман видатного французького письменника Гюстава Флобера (1821–1880) «Пані Боварі» (1856) став енциклопедією французького провінційного життя XIX століття. Автор розповів про історію подружньої зради в родині Шарля Боварі, про захоплення його дружини Емми Боварі та її самогубство на ґрунті сердечних і життєвих розчарувань. За цей твір Фло бер був притягнений до суду: книжку вважали замахом на суспільну мораль. Після сенсаційного судового процесу його було виправдано. Письменник зумів не тільки створити правдиву картину французького життя, а й розкрити драму повсякденного існування людини. До видання також увійшла повість Флобера «Проста душа».
Історія людства тісно пов’язана з історією географічних відкриттів: завдяки пошуку шляхів до нових земель починали спілкуватися народи, розширювалися межі заселеного світу – ойкумени. Для давніх шумерів, греків, єгиптян таке спілкування означало розвиток культури, збагачення скарбниці знань про світ. А чи можна переоцінити значення епохи Великих географічних відкриттів (кінець XV – початок XVII століття), після якої європейська цивілізація поширилася на нові материки! Розповіді про подорожі мандрівників іноді нагадують пригодницький роман, іноді – детектив, а подеколи перед читачами постають справжні трагедії… Бо за кожним пройденим кілометром, за кожною стертою білою плямою – життя людей, які присвятили себе одній меті: дізнатися, що там, за обрієм. У цій книжці ви зустрінетесь із видатними мандрівниками, чиї імена золотими літерами вписані в історію людства: Христофор Колумб, Фернан Маґеллан, Девід Лівінґстон… Завдяки зусиллям тисяч і тисяч відважних дослідників на сучасній карті світу немає білих плям. Втім, люди, які вважають, що на нашій планеті вже не залишилося недосліджених куточків, помиляються. Відкриття тривають: на морському дні, у величезних лісах Бразилії, у печерах та на гірських вершинах… Отже, кожен з вас має шанс зробити своє географічне відкриття.
Постать видатного українця Бориса Дмитровича Грінченко безперечно важлива для української культури, адже він виявив себе як поет, письменник, публіцист, фольклорист, етнограф, мовознавець, критик, історик, педагог, перекладач, просвітницький і громадський діяч. Як прозаїк Борис Грінченко відомий кількома повістями та низкою оповідань, які наскрізь cповнені патріотичним чуттям та гострим болем за поневолення України. Особливо зворушливо автор змальовує життя і виховання дітей в тогочасних суспільних умовах, реалістично відтворюючи психологію своїх маленьких героїв. «Каторжна» – це історія дівчини Докії, обділеної материнською любов’ю та ласкавим словом. Захищаючи право живої істоти любити і бути любленою, бути захищеною у цьому жорстокому і беззахисному світі, автор постає майстром психологічної прози.
Іван Франко (1856–1916) – незаперечний класик української літератури. Всебічно обдарований, енциклопедично освічений, надзвичайно працьовитий, він був поетом, прозаїком, драматургом, критиком й істориком, перекладачем, видавцем. Сюжети для своїх творів Франко черпав з життя і боротьби рідного народу, з першоджерел людської культури, і, як не дивно, своєї актуальності вони не втратили. Повість «Захар Беркут» – це найвідоміший художній твір Івана Франка на історичну тему. Відтворюючи історичне минуле, боротьбу жителів місцевості Тухля проти монголо-татар, письменник переплітає художню вигадку та народну творчість, беручи за основу широко відому в Галичинi i в Закарпаттi легенду про те, як тухольська громада весною 1241 року затопила монгольське військо. І як би там не було, але сьогодні ця повість сприймається напрочуд сучасно, коли йдеться про визволення нашої рідної землі від загарбників.