Мігрант. Марина и Сергей Дяченко

Читать онлайн.
Название Мігрант
Автор произведения Марина и Сергей Дяченко
Жанр Научная фантастика
Серия Метаморфози
Издательство Научная фантастика
Год выпуска 2011
isbn 978-966-03-5524-8



Скачать книгу

      Марина та Сергій Дяченки

      Мігрант

      Мігрант, або Brevi Finietur

      (роман)

      А це вогні, що сяють

      Над нашими головами.

Федеріко Гарсіа Корка

      Глава перша

      Не було ні гуркоту, ні спалаху. Лише тяглася вулиця, туманна, вогка; хмари ледь розійшлись, і в довгому просвітку блищали, нічого не обіцяючи, дві-три зірки. Ліхтарі відображалися в темних вікнах, у склі припаркованих машин і в мокрому асфальті. Крокодил ступав, не дивлячись під ноги, з-під його підошов навсібіч бризкало – не жирно, без чавкання вдобреної гноєм весняної землі, а краплі міських легковажних калюж, укритих райдужним бензиновим серпанком.

      Аж раптом усе ніби вата сховала: вулицю й зірки, ліхтарі й асфальт. Крокодил пройшов ще кілька кроків і зупинився – праворуч і ліворуч не знати звідки виросли стіни. У його легенях ще лишилося мокре повітря осіннього вечора, а ніздрі вже вдихали інше, сухувате й кондиціоноване, геть-чисто без запахів. Над головою замість ліхтарів засвітили синюваті лампочки. Крокодил у паніці озирнувся – його мокрі відбитки, всі чотири, яскраво вирізнялись на підлозі довгого пустого коридору.

      Швидко, шукаючи виходу, він пройшов коридор до кінця. М'яко роз'їхалися стулки дверей, і голос, змінений динаміком, промовив буденно й навіть утомлено:

      – Андрій Строганов?

      – Так, – сказав Крокодил і труснув головою, намагаючись утямити, що сталося й що тепер робити.

      – Вітаю, вашу заявку затверджено. Ви перебуваєте в Бюро Всесвітньої міграційної служби. Прошу підійти до сенсора й прикласти долоню.

      Він роззирнувся. На лаковій стіні п'ятипалий відбиток на зразок тих хуліганських ляпок, що за часів його дитинства псували стіни в новобудовах. Завагавшись, таки приклав до нього руку.

      Стіна здригнулася й зникла.

      Відчинився маленький кабінет. Чоловічок середніх літ, напівпрозорий, сидів біля дальньої стіни – і навіть трохи влипнувши в неї разом із кріслом. Чоловічок був віртуальний, голографічний. Стіна – справжня, бетон під скупою побілкою.

      – Ви дивуєтесь, Андрію Строганов, – сказав чоловічок дуже переконано.

      Крокодилові довелося погодитись.

      – Прогляньте запис, будь ласка.

      Без паузи посеред кімнати – на відстані простягнутої руки від Крокодила – з'явилося зображення. Ще одна людина. Уже кого-кого, а його Крокодил тут і не сподівався побачити.

      – Вітаю, – сказав цей новий. – Трясця… незвично так-от спілкуватися… Слухай, не дивуйся, не сердься. Я прийняв рішення емігрувати з Землі. Пощастило, що є така можливість… Лишилася можливість, – він швидко озирнувся на когось, хто стояв позаду, невидимий Крокодилу. – Можеш повірити – на Землі в тебе немає майбутнього. Це не емоційне рішення, не істеричне, це глибоко обдумане рішення… Власне, твоє. Хоч і прийняте трохи пізніше. Тобі все пояснять. Щасти!

      Зображення зникло. Крокодил ще кілька секунд дивився в порожнечу – туди, де щойно бачив себе, трохи схудлого, дещо нервового, але – себе, в цьому не було жодних сумнівів.

      – Ось ваша заява, – чоловічок, влиплий у стіну, кивнув на конторку в кутку кімнати. – Там само договір за вашим підписом, затверджений представниками Бюро. Щоправда, виникла певна тонкість… труднощі, ми обговоримо їх після того, як ви ознайомитеся з документами.

      Крокодил підійшов до конторки.

      У пластиковій теці лежали акуратно складені аркуші формату A4. «Я, Строганов Андрій Віталійович, бувши при здоровому глузді й добрій пам'яті, заявляю про своє бажання назавжди залишити Землю, третю планету Сонячної системи, осісти в одному зі світів, придатних для життя істоти мого виду, чиє міграційне законодавство дозволяє істотам мого виду довгий час перебувати…»

      «Тут помилка, – подумав Крокодил. – Потрібне уточнення перед словом «чиє», інакше виходить граматична нісенітниця. А краще взагалі переписати всю фразу. А ще – добре б прокинутися, – безрадісно подумав Крокодил».

      – Ви не спите й не марите, – ласкаво підказав потонулий у стіні голографічний чоловічок. – Ви зважились емігрувати за два роки після того дня, коли вас у реальності було вилучено. Ці два роки вашого життя пішли на сплату за візу, необхідні телепорти, а також на оформлення супутніх документів, медичний огляд і миттєве вивчення мови. Мабуть, це були не найкращі два роки вашого життя. Коли вас повідомили, що з ними доведеться розстатися, ви не тільки не засмутилися – зраділи.

      – Я зрадів? – спитав Крокодил, щоби хоч щось сказати. Щоби цей голографічний не подумав, ніби він здурів, нажаханий.

      – Безсумнівно, – сказав чоловічок. – Тепер перейдімо до діла. Ви вибрали для проживання світ під загальною назвою Кристал, але вам не пощастило – тамтешня міграційна служба раптово змінила законодавство. Вимоги до новоприбулих різко збільшились, і, на жаль, ви перестали відповідати цим вимогам.

      – Я…

      – Інтелектуальний потенціал,