Я захищу тебе…. Светлана Талан

Дениса. Ніхто не міг зазирнути в її душу і в повній мірі відчути, що там коїться. Кіра зрозуміла, що помилялася, що кохання засліпило їй очі і вона, як сліпе кошеня, ішла за ним, піддавшись почуттям. Їй уперше стало по-справжньому страшно.

      «Що я робитиму, якщо завагітніла? – свердлила мозок думка. – Тоді прощавай, навчання, до побачення, мріє?»

      Почуття кохання до Дениса вмить зникло, ніби й не було його. Кірі довелося зізнатися самій собі, що повелася на його ласки та улесливі слова і сприйняла звичайну пристрасть за любов. Їй було невтямки, як вона могла так помилятися? Чому одразу йому повірила і довірилася? Кіра шукала собі хоча б невеличку крапельку виправдання й не знаходила. Лише безсонної ночі вона її знайшла. «Усі люди помиляються і не один раз за життя, – думала вона, коли обурення й невдоволення собою почало відступати. – Денис – моя велика помилка, і я буду намагатися більше її не повторити».

      Коли Кіра впевнилася, що не вагітна, з душі ніби камінь звалився. Того ж ранку вона зібралася до школи і за сніданком звернулася до матері з проханням.

      – Мамо, ти можеш повернути мої білі туфлі? – запитала вона.

      – Повернути?! – жінка здивовано поглянула на доньку. – Вони ж тобі подобалися і підійшли за розміром.

      – Потрібно їх віддати й купити мені на високих підборах.

      – Може, тобі ще й корону прикупити? – невдоволено пробурмотів батько. – То те їй подавай, то інше. Сама не знає, чого хоче, а батькам клопіт.

      – Можна дешевші, простіші, але обов’язково на височенних підборах! – не заспокоювалась Кіра.

      – Не капризуй, Кіро, бо підеш на випускний у домашніх капцях! – гримнув батько.

      – Грицю, ну що ти таке кажеш?! – Таїсія Іванівна поглянула на чоловіка. – У нашої єдиної доньки випускний вечір, який буває раз у житті! До того ж вона отримає золоту медаль! Невже не заслужила на гарне взуття? Кіра має стати королевою випускного балу, і я зроблю все, щоб вона була найкраща!

      – Може, Таю, й твоя правда, – зітхнув чоловік, – але я проти того, щоб балувати доньку й потурати її забаганкам.

      – Хто ж, Грицю, її пожаліє й побалує, як не рідні батьки? Не буде нас…

      – Та купи вже їй ті туфлі! – сказав чоловік і встав із-за столу.

      Коли батько пішов, Кіра заявила, що хоче пофарбувати волосся.

      – Чи ти сказилася?! Таке гарне волосся псувати? Ти ж не сива, як я! – обурилася жінка.

      – Мамо, я можу сама купити фарбу і зробити те, що задумала, – спокійно сказала дівчина, – але боюсь, що фарбу на волосся не зможу сама нанести рівномірно. Якщо ти не хочеш, то я попрошу Валю.

      – О Господи! І в який колір ти хочеш?

      – У чорний.

      – Я тебе не розумію.

      – Не намагайся мене зрозуміти, бо я й сама іноді себе не розумію, – Кіра мило усміхнулася. – Просто допоможи мені, і все.

      Таїсія Іванівна за день до випускного вечора допомогла доньці пофарбувати волосся.

      – Ось бачиш, як гарно вийшло! – задоволено промовила дівчина, розглядаючи себе