Лола – любляче сердце. Ізабель Абеді

його руку.

      Мої батьки сиділи за нами, поряд із ними – дідусь і бабуся. Тітка Лізбет сиділа в мене на колінах, обсипаючи мої джинси крихтами від шоколадного круасана. Потім вона раптом обернулася до дверей і заволала на весь зал:

      – Лоло, Фло! Прийшов Сол із товстою бабусею!

      Фло не відриваючись дивилася на двері, а моя бабуся захоплено загукала. Не через Сола, зрозуміло. Ви, звісно, вже знаєте, що моїй тітці три рочки, але по-справжньому розмовляти німецькою мовою вона почала тільки після повернення з Бразилії. І відбулося це цілком несподівано. Вранці у суботу ми снідали всією родиною, і дідусь запитав, чи не хочемо ми здійснити велосипедну прогулянку. Я кивнула, а тітка Лізбет витерла перемащену джемом фізіономію улюбленим телепузиком і заявила:

      – Хочу на «Рікмер Рікмерс». Там ми з Лолою та Фло заліземо на щоглу, і це буде круто!

      Бабуся й дідусь просто роти пороззявляли від здивування.

      До поїздки в Бразилію єдиним словом, яке моя тітка могла виразно вимовити, було «круто», і бабуся вже почала було нервувати з цього приводу. Тому зараз вона погладила Лізбет по голові й сказала:

      – Моя доросла дівчинко! Я страшенно пишаюся тобою!

      Фло помахала Солу. У його бабусі шкіра ще темніша, ніж у папая, і вона дійсно така товста, що їй потрібні мінімум два місця. Сол гепнувся на сидіння поряд із Фло, схопив її за руку й закохано втупився на неї.

      В актовий зал продовжували прибувати все нові люди. Ми побачили Фредерику й Ансумана, а заодно цілу купу п’ятикласників, яких іще не знали. Усі вони так само хвилювалися, як і я. Коли зал виявився набитим під зав’язку, згасло світло. По сцені поповз білий туман. Тітка Лізбет злякано скрикнула й упустила круасан. А коли увімкнули прожектори, за барабанами вже сиділи хлопчики й дівчатка. Вони були в чорних футболках і чорних кепочках і відбивали такий ритм, що весь зал ходив ходором. Барабанщики старшого віку були, напевно, з десятого класу, але двоє були явно молодшими, і найголовніше – я їх знала.

      – Дивися, – нахилилася я до Фло. – Там Глорія та Фабіо!

      Глорія цього року знімалася в кіно разом із Фло, і я їй страшенно заздрила. Потім ми потоваришували, а тепер будемо навчатися в одній школі. Коли ми приходили сюди в день відкритих дверей, Глорія познайомила мене з Фабіо. Його батьки приїхали із Бразилії, як і батько Глорії. До того ж Фабіо звали так само, як і мого папая!

      Як тільки хлопчик помітив мене в залі, він мені підморгнув. За літо він здорово підріс, і волосся в нього стало довшим. Він відбивав ритм, і його м’язи немов танцювали, а посмішка ставала дедалі ширшою. Я хотіла було посміхнутися у відповідь, але Алекс пробурчав:

      – Чому цей тип так тобі посміхається? І барабанить він нібито винятково для тебе!

      – Не звертай уваги, – відмахнулася я, але мені стало якось ніяково.

      Я згадала, що Алекс і Фабіо вже одного разу зустрічалися – на дитячій дискотеці в «Перлині півдня». Алекс тоді приревнував мене, тому що Фабіо зі мною танцював. Напевно, і Алекс згадав