Історія втраченої дитини. Элена Ферранте

що йому заманеться, аби задовольнити його потреби й забути про власні інтереси й інтереси моїх дітей?

      Я навчилася ховатися сама від себе. Щойно Ніно стукав у двері, всі мої сумніви вмить розвіювалися. Я переконувала себе: життя зараз таке, як є, інакше бути не може. Сама тим часом намагалася опанувати себе, не здаватися, боротися, інколи мені навіть вдавалося почуватися щасливою. Наше житло заливало яскраве світло. З балкона було видно весь Неаполь, аж до жовто-блакитної стрічки моря вдалині. Мені вдалося врятувати доньок від непевності майбутнього в Генуї та Мілані. Чисте повітря, барви, голоси місцевих жителів на вулицях міста, що перегукувалися на діалекті, освічені особи, яких Ніно запрошував до мене, часом навіть серед ночі, вселяли в мене спокій й дарували оптимізм. Я возила дітей побачитися з П’єтро до Флоренції, вдавала радість щоразу, коли він приїздив до Неаполя, щоб побути з ними. Запрошувала його переночувати у нас удома, незважаючи на незадоволення Ніно. Стелила йому в кімнаті доньок, а ті всіляко намагалися продемонструвати свою любов, ніби таким чином хотіли втримати його біля себе. Ми намагалися поводитися природно, дружньо: я розпитувала, як поживає Доріана, як справи з написанням книжки, яка постійно була майже готова до публікації, але лишалися незначні деталі. Коли доньки прилипали до батька й не звертали на мене уваги, я дозволяла собі дещо розважитися. Спускалася до моря по Арко Міреллі, прогулювалася вулицею Караччоло вздовж моря. Або йшла нагору, аж до вулиці Аньєло Фальконе, а звідти – до вілли Флорідіани з її чудовим парком. Там всідалася на лаву й читала.

31

      З мого житла на вулиці Тассо наш район здавався блідою купою каміння, що бовваніла вдалині біля підніжжя Везувію. Мені хотілося, щоб так було завжди: тепер я стала іншою людиною і не бажала мати з районом нічого спільного. Але тут я також переоцінювала власні сили. Уже за три чи чотири дні після швидкого прибирання нового помешкання я не втрималася. Одягла дівчаток у святкове вбрання, сама ретельно причепурилася й сказала: «Ходімо провідаємо бабусю Іммаколату, діда Вітторіо, тітку й дядьків».

      Ми вирушили вранці, на площі Амедео сіли в метро. Дівчатка розвеселилися, коли під час прибуття поїзда їм раптом різким поривом вітру закублило волосся, розвіяло сукенки, перехопило подих. Я не бачила матір і не говорила з нею від того дня, як вона влаштувала скандал у Флоренції. Я побоювалася, що вона не захоче мене бачити, а тому не зателефонувала, щоб попередити про наш візит. Але, правду кажучи, на те була в мене й інша причина. Я вперто товкла собі: я тут з певного приводу, хочу побувати там чи тут. Насправді наш район асоціювався для мене перш за все з Лілою. А тому планувати наперед той візит означало б вирішити, як мені з нею поводитися. Я ніяк не могла визначитися, а отже, краще було довіритися випадку. Але оскільки я могла несподівано з нею зустрітися, я з особливою ретельністю одягла доньок і причепурилася сама. Мені хотілося, щоб вона, якщо таке