Музика води. Том Бойл

чханням, здатним непоправно деформувати перегородку носа. Зблиснуло світло, і почувся хлопок. У дальньому кінці галявини закричали птахи. Пістоль негра димився, і той усе ще затуляв очі зігнутим ліктем. Берренбойн лежав на землі. Мертвий, наче мумія фараона.

      Говорячи навпростець, або Ставки зроблено

      Світає. Сонце розбитим яйцем заливає Сахель і здіймається вгору звідти, де зупинилось напередодні, – обпікаючи, спопеляючи та висмалюючи життя з усього, до чого здатне дотягтися. Некрофаги та нічні рептилії ховаються по норах, а здоровенні вухаті грифи облітають рівнину, перевіряючи, що саме ті не доїли. Камені розжарюються, збільшуючись в об’ємі, хирляві чагарники глибше закопуються в пісок, а мімози розкривають своє листя, мовби парасольки. До восьмої ранку омлет готовий.

      Мунґо Парк нерухомо лежить горілиць, спостерігаючи, як незнана багатонога комаха наосліп нарізає кола по стелі його намету. З тієї ночі, коли він «здійснив спробу втекти», його справи погіршились. Тепер на вході до шатра щоночі куняють шестеро вартових, а пайку води та їжі обрізали наполовину. Йому починає спадати на думку, що, може, зрештою, нічого й не вийде і він просто лежатиме тут, повільно конаючи, – безстрашний першовідкривач нутра маврського намету. Складе конкуренцію Ледьярду, Лукасу й Гоутону в боротьбі за право стати синонімом хвалька та невдахи. І ніколи більше не побачить ні Ейлі, ні матері, ні любих серцю берегів Ярроу.

      Як раптом полог відхиляється, і до намету заходить Джонсон. У руці він тримає бурдюк із водою – такі роблять із козлячої шкіри і в цих краях називають гвербами. Мандрівник лежить, де й лежав: мучиться лихоманкою, кишить філяріями, шлунок зсохся, сфінктер зяє, а очі заледве виходить підняти. Він змарнілий, виснажений, смердючий і, як ніколи, далекий від будь-якої надії. Джонсон опускається навколішки біля нього та встромляє тому до рота шкіряний сосок бурдюка. Губи Мунґо присмоктуються до струменя, а пульс прискорюється. Це вода, прохолодна та чиста, зачерпнута з пливунних, пористих глибин землі. Вона живить цибулинки волосся, робить твердішими нігті та спонукає його крихкі кості нестямитися від радості. «Я врятований!» – хекає він, а потому блює.

      – Усе гаразд, містере Парк. Не треба поспіху – це все для вас…

      – Що? – Його очі пожовкли та взялися кіркою, щоки позападали, а борода перетворилася на ігровий майданчик для кліщів, бліх, вошей і гнид.

      – Ви все правильно розчули. Їхній верховний шакал звелів принести вам ось цей бурдюк, а потому ще й молока із кускусом.

      – Молока? Із кускусом? – Джонсон міг із тим же успіхом оголосити, що подано хагіс, копчену пікшу та суп із баранячої голови. Мунґо переживає перистальтичний шок, а відтак судомно підводиться, не відпускаючи гверби, та обнишпорює очима намет. – Де ж вони? – пихкає він, задихаючись, та з останніх сил спинається на ноги. – Де? Заради Бога, скажи!

      Аж тут з’являється хлопчик із дерев’яною мискою. У ній молоко та кускус. Він хоче поставити свою ношу перед мандрівником,