Твоя перша остання брехня. Гарлан Кобен

відчуттів. Це жаска таємниця, яку не можна розкривати. Так, війна – це жахливо, і жодній людині не годиться в неї потрапляти, і Майя власне життя віддала б, аби бути впевненою, що бойовище ніколи близько не підступить до Лілі. Однак потаємна правда в тім, що частина тебе прагне небезпеки. Ти не хочеш цього. Тобі не подобається те, що це свідчить про тебе. Схвалення цього означає вроджену жорстокість, чи брак емпатії, чи подібний абсурд. Але страх викликає залежність. Удома ти живеш спокійним, мирним, повсякденним життям. Тоді їдеш туди – і животієш у смертельному страху, а потім повертаєшся і знову мусиш бути спокійним, мирним і повсякденним. З людьми це не працює.

      Коли Майя була в повітрі з учнями, телефон залишала в шафці, бо не хотіла зайве відволікатися. У разі чогось невідкладного їй усе передавали по радіо. Але коли за обідом вона перевіряла повідомлення, то побачила дивний текст від племінника Деніела.

      Алекса не хоче, щоб ти приходила на її матч.

      Майя набрала його номер. Деніел одразу ж відповів.

      – Алло? – промовив.

      – Що сталося?

      Коли Майя поплескала тренера Алекси по плечу, здоровань розвернувся так швидко, що свисток, який висів у нього на шиї, мало не ляснув її по обличчю.

      – Що? – закричав він.

      Тренер (його звали Філ, а його дочка була неприємною хуліганкою на ім’я Патті) горлав, ходив туди-сюди й улаштовував істерики практично впродовж усієї гри. Майя знала інструкторів зі стройової підготовки, які вважали, що це занадто навіть для вже зміцнілих новобранців, не кажучи про дванадцятирічних дівчат.

      – Я – Майя Стерн.

      – О, я знаю, хто ви, але… – тренер Філ театрально махнув у напрямку поля. – Зараз я в розпалі гри. Це слід поважати, солдате.

      Солдате?

      – У мене маленьке питання.

      – У мене зараз нема на це часу. Побачимося після гри. Глядачі мають бути з іншого боку поля.

      – Правила ліги?

      – Саме так.

      Тренер Філ закінчив розмову, повернувшись до неї широкою спиною. Майя не зрушила з місця.

      – Зараз другий тайм, – сказала Майя.

      – Що?

      – Правила ліги стверджують, що кожна дівчинка має провести на полі половину матчу, – сказала Майя. – Зараз другий тайм. Три дівчинки ще не виходили на поле. Навіть якщо ви випустите їх зараз і до кінця гри, половини матчу вже не вийде.

      Шорти тренера Філа пасували йому двадцять-тридцять фунтів[8] тому. Червона сорочка поло зі словом «Тренер», вишитим на грудях ліворуч, була достатньо вузькою – вона стиснула його тіло, наче плівка ковбасу. Чоловік скидався на одутлого колишнього спортсмена. Майя підозрювала, що саме так воно й було. Він був великим і виглядав загрозливо, його розміри, мабуть, лякали людей.

      Стоячи до неї спиною, тренер Філ краєм рота промовив:

      – Доводжу до вашого відома, що це півфінал чемпіонату ліги.

      – Я знаю.

      – Ми лише на один м’яч попереду.

      – Я

8

9 – 13 кг.