Твоя перша остання брехня. Гарлан Кобен

завважили. Чим можу допомогти, детективе?

      – Нічого, якщо я присяду?

      Майя вказала на канапу в кабінеті. На думку спало дещо моторошне: цю зустріч – насправді, кожну зустріч, яка відбуватиметься в цій кімнаті, – тепер записуватиме прихована камера для няньки. Справді дивно про це думати. Звісно, вона могла б вручну вмикати й вимикати її, але хто пам’ятатиме й виконуватиме щодня таку дрібницю? Цікаво, чи записує камера звук. Можна запитати Ейлін, чи почекати й подивитися запис.

      – А тут непогано, – промовив Кірс.

      – Так, ви вже казали це, коли заходили.

      – У якому році зведено дім?

      – У тисяча дев’ятсот двадцятих.

      – Родина вашого покійного чоловіка. Дім належить їм, так?

      – Так.

      Кірс сів. Майя залишилася стояти.

      – То чим можу допомогти, детективе?

      – Просто повторний контроль, таке.

      – Повторний контроль?

      – Зачекайте хвилинку, добре? – Кірс гадав, що йому вдалося чарівно посміхнутися, а насправді просто скривив рота. Майя не купилася. – Де ж він?

      Він пошарудів у внутрішній кишені піджака й витягнув обтріпаний записник.

      – Ви не проти, якщо ми пройдемося справою ще раз?

      Майя не знала, що про нього думати. Мабуть, Кірс домагався саме цього.

      – А що ви хочете знати?

      – Почнемо спочатку, гаразд?

      Вона сіла й розвела руками, наче говорила: «Вперед».

      – Чому ви з Джо зустрілись у Центральному парку?

      – Він мене попросив.

      – По телефону, так?

      – Так.

      – Це не було незвично?

      – Ми там уже зустрічалися.

      – Коли?

      – Не знаю. Неодноразово. Я вже казала. Мені подобається ця частина парку. Зазвичай ми розстеляли там ковдру, обідали на станції для човнів… – вона опанувала себе, зупинилась, ковтнула слину. – Це просто приємне місце, ось і все.

      – Упродовж дня – звісно. Але ж уночі це доволі-таки глухе місце, чи не так?

      – Ми завжди там почувалися спокійно.

      Детектив посміхнувся до неї.

      – Даю руку на відсіч, вам у більшості місць спокійно.

      – Тобто?

      – Якщо побувати там, де побували ви, я маю на увазі всі ті небезпечні місця, парк високого щабля в цьому переліку не займе, – Кірс кашлянув у кулак. – Тож чоловік подзвонив вам, сказав: «Давай там зустрінемось», і ви так і зробили.

      – Саме так.

      – Окрім того, що… – Кірс глянув у записник, лизнув палець, заходився перегортати сторінки. – Він вам не телефонував.

      Він підвів на неї очі.

      – Перепрошую?

      – Ви сказали, що Джо вам подзвонив і сказав із ним там зустрітись.

      – Ні, це сказали ви. Я сказала, що він запропонував зустрітися там по телефону.

      – Але потім я запитав, чи він вам дзвонив, і ви сказали: «Саме так».

      – Не треба марнослів’я, детективе. Ви маєте записи дзвінків тієї ночі, правда ж?

      – Так, є.

      – І серед записів є дзвінок між мною та моїм чоловіком?

      – Є.

      – Я не пам’ятаю, чи він мені