Твоя перша остання брехня. Гарлан Кобен

стиснула її руку, ніби підкреслюючи сказане. Дуже мило з її боку промовити усе так, наче вона читала текст із телесуфлера на одному з благодійних прийомів, але це була неправда – принаймні щодо Майї. Усіх, хто одружувався з кимось із Буркеттів, сприймали не інакше, як стороннього, якого просто терплять.

      – Іншого разу, – сказала Майя. – Певна, ви мене розумієте.

      Джудіт кивнула й байдуже обійняла її. Те ж саме зробили брат та сестра Джо. Вона дивилася на їхні розбиті фігури, поки вони крокували до лімузинів, які мали відвезти їх до маєтку Буркетт.

      Її колишні колеги досі були тут. Вона зустрілась очима з Шейном і легенько кивнула. Вони все зрозуміли. Вони навіть не розійшлися, радше непомітно зникли, переконавшись, що нікого не потурбують. Більшість із них досі служили. Після випадку на кордоні Іраку та Сирії Майї «запропонували» почесну відставку. Вона не бачила іншого виходу, тому погодилася. Тож зараз замість того, щоб командувати новобранцями або ж принаймні навчати їх, капітан у відставці Майя Стерн, на деякий час – обличчя нової армії, давала уроки польотів в аеропорту Тетерборо в північному Нью-Джерсі. Іноді бувало непогано. Однак здебільшого вона сумувала за службою більше, ніж могла собі уявити.

      Нарешті Майя залишилась одна біля купи землі, що скоро вкриє її чоловіка.

      – О Джо… – промовила вголос.

      Майя спробувала відчути його присутність. Вона намагалася робити це раніше, на численних похоронах – побачити, чи зможе відчути сліди життєвої сили після смерті, але, як завжди, – нічого. Дехто вірив, що якась мала частинка життя повинна залишитися, що енергія та рух ніколи не зникають повністю, що душа безсмертна, що матерію неможливо навіки знищити і так далі. Може, це й було правдою, але чим більше Майя бачила смертей, тим сильніше вона відчувала, що нічого не зостається, зовсім нічого.

      Вона стояла біля могили, поки Ейлін разом із Лілі не повернулися з майданчика.

      – Ти готова? – спитала Ейлін.

      Майя ще раз подивилася на діру в землі. Вона хотіла сказати Джо дещо глибоке, дещо таке, що поставило б… емм… крапку для них обох, але не знаходила слів.

      Ейлін відвезла їх додому. Лілі заснула в автокріслі, схожому на проект НАСА. Майя сиділа попереду, на пасажирському сидінні, і дивилась у вікно. Коли вони зайшли до будинку (Джо і його хотів назвати, однак жінка була непохитною), якось Майя дала собі раду зі складним механізмом ремінців і виплутала Лілі з автокрісла. Вона погойдувала її голівку, щоб не розбудити.

      – Дякую, що підвезла, – прошепотіла Майя.

      Ейлін вимкнула двигун.

      – Ти не проти, якщо я на хвильку зайду?

      – З нами все буде добре.

      – Я не сумніваюсь, – Ейлін відстебнула пасок безпеки. – Але збиралася тобі дещо передати. Дай мені дві хвилини.

      Майя тримала її в руці.

      – Цифрова фоторамка?

      Ейлін – полунична білявка з веснянками та широкою посмішкою. Її обличчя ніби освітлювало всю кімнату, коли вона заходила, і слугувало чудовою маскою для прикриття внутрішніх страждань.

      – Ні,